Життя та духовна творчість митрополита Іларіона (Огієнка)
В передостанній березневий день 2012 року, сердечною молитвою духовенство та миряни Української Автокефальної Православної Церкви відзначили 40-у річницю з дня відходу до Вічності нашого великого земляка, геніального сина українського народу, ієрарха УАПЦ, згодом - Предстоятеля УПЦ Канади Іларіона. Його світське ім'я - Іван Іванович Огієнко. З кожним роком його постать привертає все більшу увагу теологів і науковців. В пам'ять про невтомного трудівника на ниві церковній присвячуємо й ми ці рядки. Життя Івана Огієнка в священицьких ризах не менш цікаве і бурхливе, ніж доктора філософії і професора. І про це спробуємо ще раз пригадати.
На зріст він був невеличкий, і до того ж, зовсім не козацького здоров’я. Хоч за походженням був нащадком з козацького роду. Бог наділив майбутнього митрополита неймовірними духовними силами. З раннього дитинства злидні і прикрощі загартували його так, що він досить природно для себе досяг вершин науки в стольному граді Києві та спромігся навіть стати в числі чільних урядовців Української Народної Республіки. 14 січня 1918 року на Всеукраїнському соборі у Києві він виступив перед духовенством з доповіддю "Відродження Української Церкви" в якій грунтовоно аргументує потребу церковної самостійності України. Поразка визвольних змагань українського народу змусила Огієнка емігрувати до Західної України,яка на той час належала до Польщі.
У 1924-1926 роках Огієнко викладав українську мову і літературу в учительській семінарії Львова, а з 1926 року став професором відділу православного богослів’я Варшавського університету. 1932 року був звільнений польською владою з Варшавського університету за активну прихильність українізації Православної Церкви. Майбутній першоієрарх тоді редагує у Варшаві часописи "Рідна мова" та "Наша культура", чим викликає до себе негативне ставлення польського уряду. Глибокі роздуми та переживання викладенні ним в праці "Наука про рідномовні обов’язки" варто було б і нині цитувати : "Мова - основа держави, вона об’єднує націю, літературна мова формується живим життям - церквою, пресою, школою, театром, кіно, радіо, радіомовною політикою. Щоб зберегти мову, кожен повинен відчути відповідальність за неї". Як бачимо, Огієнко на перше місце ставить саме Церкву!
1937 року виходить в світ переклад "Нового Заповіту", частина його семирічної праці українською мовою. 1939 року він підписує угоду з Британським Іноземним Біблійним Товариством про продовження перекладу Біблії - книг Старого Заповіту. Ідея грандіозного перекладу Святого Письма на українську мову, ще в 1920х роках була викладена ним в часописі "Духовна беседа"(за № 19-27) під назвою "Методологія перекладу Святого письма і інших богослужбових книг на українську мову'.
В цьому ж році передчасно помирає дружина Домнікія, залишивши вдівцю трьох дітей. Іван Огієнко вирішує не одружуватись вдруге, а приймає чернечий постриг з ім’ям Іларіон в Яблонському монастирі, з рук митрополита Діонісія (Валединського), глави Польської Автокефальної Православної Церкви. Згодом Собор православних єпископів у Польщі обирає ченця Іларіона на єпископа з титулом Холмський і Підляський, визначивши йому кафедру в місті Холмі. 20 жовтня в кафедральному храмі міста Холма відбулася висвята архімандрита Іларіона на єпископа. Як єпископ, він ще з більшою ревністю працює для користі Церкви та України. Ним організовуються ціла низка українських парафій, вводиться українська мова в богослужіннях.
Паралельно з цим вчений владика грунтовно досліджував історію церкви, редагував християнські часописи "Слово істини","Віра і культура". Друком з’являються апологетичні праці "Хвалімо Бога українською мовою","Українська мова,як богослужбова',"Українські шкільні молитви" де автор наголошує право живої мови бути мовою церкви. Огієнко словом та ділом переконував усіх в праві рідної мови звучати в українських храмах. Церковна скарбниця примножилася і богослужбовими книгами : "Свята служба Божа святителя отця нашого Іоанна Золотоустотого мовою українською", "Вечірня утрення".
З відвідуванням парафій та виголошення проповідей почали згуртовуватись українські православні громади, примножились парафії в Холмській єпархії. Огієнко заснував друкарню, видавництво, бібліотеку, яка налічувала 9 тисяч книг. На березень 1944 року в Холмській семінарії налічувалося 12 професорів та 43 студенти, які були на повному утриманні єпархії. Але, на жаль, Друга Світова війна призупинила архіпастирське служіння та подальше вдосконалення перекладу Святого Письма. В кінці другої Світової війни та в повоєнні роки, вже в сані митрополита, Іларіон жив переважно в монастирях Польщі, Словаччини, Австрії та Швейцарії.
19 вересня 1947 року владика емігрує до Канади, де назавжди оселяється в місті Вінніпег. 1948 року Іларіон Огієнко передає готовий текст Святого Письма Британському Іноземному Біблійному Товариству на рецензію. Справа просувалася вкрай повільно. Виникали все нові процедурні формальності, що відбувалися в письмовій формі між перекладачем, рецензентами та Біблійним Товариством. Грандіозна робота тривала майже 10 років і увінчалася успіхом наприкінці 1958 року. Повний преклад І.Огієнка Біблії -це епохальна подія в українській культурі, розвитку української мови, яка відтепер стає мовою Біблії. Із пригнобленої, переслідуваної, забороненої ця мова перетворилась на самостійну і повноцінну. Біблеїсти підрахували, що він переклав з арамейської (давньоєврейської) та давньогрецької мов 775 тисяч слів на українську, використовуючи 37 різних словників, які по чисельності складають до 400 сторінок. За класичний переклад Біблії Британська королева Єлизавета нагородила митрополита Іларіона пам’ятною медаллю.
1951 року митрополита Іларіона обрали главою Української Греко-Православної Церкви в Канаді, з титулом «митрополит Вініпегу і всієї Канади». Свою керівну посаду глави Української Церкви Канади він тісно поєднував з науковою, перекладницькою та публіцистичною працею. Цікавим є факт, що митрополит Іларіон в книгах "Нариси з історії Христової Церкви ", "Поділ Єдиної Христової Церкви", "Візантія й Україна" глибоко дослідивши характер християнства, яке прийшло в Україну ще до князя Володимира Великого, і церковну ситуацію 11 століття визначивши чому католицька церква не прчилила до лику святих ні Ольгу,а ні князя Володимира і цим певно визнала те, що князь Володимир не охрестив для неї Україну. Митрополит Іларіон вважав християнську Церкву від самого початку Православною, як за назвою, так і за своєю суттю.
Він доводив, що Ісус Христос заснував саме Православну Церкву, як дійсно вселенську інституцію, бо саме Вона зберігає всю повноту Христової науки, яку було впорядковано Вселенськими Соборами. У своїх наукових розвідках вчений богослов також виокремлював і аналізував риси Української Православної Церкви, основоположником якої являється святий апостол Андрій Первозванний. А відтак, за переконанням вченого, автокефалія - це природне право Церкви, яке стосується і Української Церкви. Соборність (чи мовою митр. Іларіона Соборноправність) Української Церкви в житті, серед іншого, реалізувалася у виборності духовенства УАПЦ : від парафіяльного священика до митрополита. Це зближувало Українську Церкву з народом, на відміну від Московського де панує цезаропапізм,тобто участь світських осіб у житті Церкви з правом вирішального голосу .
Вчений не обминув проблему Української еміграції в Канаді, створюючи україномовні осередки в найбільш заселених містах. Це допомагало тисячам українців подолати почуття невпевності в майбутньому, зміцнити їхню волю до життя та любов до України та її Церкви. Владика часто наголошував, що американсько-канадійська діаспора українців найчисельніша! У той же час, Огієнко не перестає друкувати свої праці в україномовних канадських видання з проблем освіти, навчання та перевиховання : 'Український голос" ,"Крайські вісті", "Новий шлях", "Український фермер".
За ініціативи митрополита Іларіона здійснено реорганізацію богословського факультету при Манітобському університеті та створено Колегію святого апостола Андрія, де готують майбутніх священиків для українських парафій по всьому світі й до нашого часу. В останні свої роки митрополит Іларіон все частіше потрапляв до лікарні, змучений недугом лікувався і вдома.
Настав 1972 рік 25 березня митрополит Іларіон запросив свого духівника, який вислухав його сповідь та запричастив хворого. 27 березня митрополита направляють лікарню Вінніпегу «Мізеокардія», де 29 березня, о 22 годині 15 хвилин за місцевим часом, на 91 році життя серце митрополита Іларіона зупинилося назавжди. Зі смертю митрополита людство втратило талановитого і працелюбного, відчайдушного слугу Церкви, Вітчизни, науки та ідеал патріотизму. Своїм життям він довів правдивість сказаного;"Служити народові то служити Богові". Наша свята Українська Автокефальна Православна Церква вічно пам’ятатиме духовний та інтелектуальний подвиг Великого Святителя.
Володимир,
Архієпископ Житомирський і Поліський УАПЦ,
кандидат богословських наук
Назад
Церковний календар
