Житомирська Єпархія

Українська Автокефальна Православна Церква

Офіційний
сайт


Спадщина Володимирового Хрещення

Хрещення Руси-України і проголошення християнства державною релігією відбулося за князювання святого рівноапостольного Володимира Великого (978-1015). 
Упродовж останніх років в історіографії та церковному середовищі торується думка, що князь Володимир не відіграв такої ролі у християнізації Русі, яку йому приписують літописці і народне передання. Кому вигідне применшення значення Хрестителя Руси-України у цьому процесі? Насамперед, Російській Церкві. Чому? Тому, що у 988 році не було ані Московської держави, ані її народу, ані його Церкви. А значить святкування Хрещення Руси-України до Москви немає жодного відношення.
Невигідна особистість князя Володимира і Католицькій Церкві, оскільки він запровадив східне (православне) християнство від Візантії у своїй державі. На вимогу Ватикану у 1720 р. Замойський синод Унійної (з 1774 р.- Греко-Католицька) Церкви у списку українських святих залишив тільки Бориса і Гліба. Хоч ще у Іпатіївському літописі під 1254 р. князь Володимир іменується святим.
У суспільну свідомість сьогодні також впроваджується думка про спільну купіль «Володимирового Хрещення». Її обґрунтовують тим, що на час Хрещення Руської держави Християнська Церква не була розділена. Так. Роком офіційного розділення Християнської Церкви вважають 1054. Проте фактично на 988 рік вона вже не була єдина. Упродовж ІV – VІІІ ст. єдине християнство поступово трансформовувалось у два напрямки: східний (греко-православний) і західний (латинсько-католицький). Всупереч постановам І і ІІ Вселенських Соборів Толедський собор у 589 р. впровадив у західній частині Церкви – «Філіокве». Догматичні, обрядові, етичні та естетичні відмінності між Східною і Західною Церквами на кінець Х ст. набули чіткого вираження. Київський літописець іменує західних християн латинниками, протиставляючи їх християнам із Візантії.
Усі джерела, які описують подію Хрещення Русі, підкреслюють всеохоплюючий і наполегливий характер християнської місії, яка надихалася волею святого князя Володимира. За 28 років його християнського правління християнство утвердилося в усіх містах держави. Розбудовувалась, заснована при князі Оскольді Київська митрополія, були утворені Чернігівська, Білгородська, Володимир-Волинська, Новгородська і Ростовська єпархії. Деякі історики називають ще Туровську і Полоцьку єпархії. Державницький світогляд Володимира Великого був тим чинником, який абсолютно виключав думку про можливість прийняття Києвом християнської віри з Риму. Це було неможливим із самої суті тієї моделі правління, яку князь обрав. І дуже скоро, коли рівноапостольний князь Володимир задумав почати відокремлення Київської митрополії від Константинопольського патріархату, це підтвердилося. З тексту «Похвали кагану Володимиру» митрополита Іларіона слідує, що Православну Церкву у своїй державі князь ставив на рівні з найбільшими Церквами того часу – Константинопольською, Римською, Олександрійською та ін.
Язичницьке оточення, в втім числі і збоку угро-фінських племен, які заселяли землі сучасної центральної Росії, Володимир Великий стримував своєю твердою рукою і дипломатичними вміннями. Мирна християнська проповідь серед них була дієвою зброєю.
Прийняття християнства сприяло формуванню єдиної нації, яка стала спроможною народжувати великих мужів з глибинним державницьким мисленням. Серед них, Ярослав Мудрий, Володимир Мономах, Данило Галицький. Під впливом Церкви в державі сформувалася своєрідна філософія життя, яку Володимир Мономах назвав мудрістю «страху Божого».
Епоха рівноапостольного Володимира була вирішальною для державного становлення Руси-України, об’єднання східнослов’янських земель і оформлення державних кордонів. Його заслуга полягає не тільки в тім, що він ввів колишню язичницьку Русь у орбіту християнських держав, а головна заслуга в тому, що він змінив духовне життя свого народу, укріпив сім’ю і зміцнив її, вселив в серця людей християнську любов, змінив закони, побудував прекрасні храми, просвітив неграмотне населення та багато іншого зробив князь Володимир прийнявши православну віру. Християнізація це довготривалий процес. А тому святкування Хрещення Руси-України у день пам’яті її Хрестителя є найбільш оправданим, оскільки відтворює весь процес християнізації українського народу.

                                                               Митрофорний протоієрей Михаїл Цебенко



Назад


Церковний календар