Житомирсько-Поліська Єпархія

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа! Дорогі браття і сестри!

Сьогодні ми святкуємо подію, яка відбулася під час земного життя Господа нашого Ісуса Христа на горі Фавор (Мф. 17, 1-9).

На горі Фавор Господь показав Свою славу, яку не бачили ні апостоли, які з Ним ходили, ні люди, серед яких Він жив. На горі Фавор Ісус Христос показав Свою Божественну славу. Що це була за слава і в чому вона виявилася? Господь показав не Божество, тому що Божество не може бачити людина і осягнути його. Коли пророк Мойсей на Синаї просив Бога: «Господи, покажи мені лице Твоє». Господь йому відповів: «Людина, побачивши Моє лице, не може жити», тобто людина як жива істота Божество бачити не може, але славу, в якій перебуває Божество, людина може бачити. І ось цю славу, це світло, в якому перебуває Бог, Ісус Христос показав Своїм ученикам. Для чого Ісус Христос показав славу Божества трьом апостолам? Для того, щоб вони не спокусились, коли Він буде розп’ятий на хресті. В чому ця спокуса могла бути і в чому вона таки й сталась? Апостоли, по-перше, розбіглися, а, по-друге, як сказали еммауські супутники Христа: «А ми думали, що це той, хто має спасти Ізраїля» (Лк. 24, 21). Думали ми, що Він цар, а Його розіп’яли. Так ось, щоб апостоли не думали так, Христос показав їм світло, в якому перебуває Божество.

Це світло бачили не тільки три апостоли. Пізніше його бачив апостол Павло, коли був піднесений до третього неба і потім написав: «Я не знаю, був я в тілі чи без тіла» (2 Кор. 12, 2). Але бачив таке, що не можна передати ніяким людським словом. Бачив те, що не приходить людині ні на серце, ні в розум. І не тільки апостол Павло бачив цю славу. Її бачили й інші святі. І навіть в наш час іноді Господь являється праведним людям у світлі — чи то в сонному видінні, чи то наяву. Апостолам Він показав славу Божества, щоб вони, коли побачать Його розп’ятим, зрозуміли, що ці страждання — добровільні. А коли святим людям і нам, грішним, Господь показує іноді цю славу, то для того, щоб утвердити нас у вірі, що існує вічне блаженне життя, є Царство Небесне, яке людина, живучи на землі, не може собі уявити. Тому апостол Павло й каже, що і вухо не чуло, і око не бачило, і на серце не приходило те, що Господь приготував тим, які люблять Його.

У світло Божества і ми віруємо, і досягнемо вічного блаженного життя, якщо будемо мати таку ж віру, яку мали апостоли і всі святі. Бо якби ми не мали віри, то не витримали б тих гонінь і страждань, які випали на долю нашої Церкви. Тому Господь і являється, і показує світло Божества, щоб утверджувати в нас віру православну. Кожна людина впродовж свого життя зустрічається зі спокусами, і ці спокуси навіюють людині думку: а може, Бога і нема, може все це вигадки, може це фантазія? Бувають такі думки, які навіює диявол. Але щоб їх проганяти, Господь іноді показує славу, яка б перемагала такі гріховні почуття.

Дорогі браття і сестри, святкуючи Преображення Господнє, ми повинні бачити сенс свята, який полягає не в освяченні яблук та винограду Адже переважна більшість людей приходить в цей день не для того, щоб віддати славу Богові, не для того, щоб помолитися, а приходять для того, щоб освятити яблука та виноград. Треба освячувати, тому що все це Господь посилає нам як дар. Ми приносимо початки нових плодів Богові. Але сенс свята полягає не в освяченні плодів, а в Преображенні Господньому. Воно повинно утвердити у нас віру в Божественність Господа нашого Ісуса Христа, бо не всі вірили за часів земного життя, що Ісус Христос — Син Божий. Навіть Його брати, нерідні, а діти Йосифа, які називалися Його братами, не вірили, що Ісус — Син Божий. Не вірили й юдеї, які бачили чудеса Ісуса Христа. Тому не дивно, що і в наш час є багато людей, які не вірять ні в Бога, ні в Божество Ісуса Христа. А ми повинні вірити в Божество Ісуса Христа, бо через віру ми можемо досягти тієї вічної слави. А без віри в Сина Божого ми не можемо успадкувати Царство Небесне.

Господь сказав: «Хто увірує і охреститься, той спасеться, а хто не увірує, той буде осуджений» (Мф. 16, 16). Тому ми і повинні вірити не тільки в існування Бога, а й вірити кожному Його слову. Все, що Він говорить, є істина. Цю істину відкидати не треба, але і не треба її спотворювати. Бо багато християн читають Євангеліє, читають Біблію, а Священне Писання спотворюють, розуміють по-своєму, не так, як його розуміє Свята Церква. Треба розуміти тільки так, як розуміє Церква. Бо апостол Павло сказав, що Церква є стовп і утвердження істини, не людина, навіть християнин, а Церква, бо в Церкві перебуває Святий Дух. І завдяки тому, що ми правильно розуміємо Священне Писання, правильно розуміємо слова Господа і живемо за Православною вірою, ми й маємо надію побачити Божественне світло, побачити після смерті у вічному блаженному житті.

Тому, святкуючи Преображення Господа нашого Ісуса Христа, будемо утверджувати в собі Православну віру, віру непошкоджену, і твердо йти земним життям, нічого не боятися, бо з нами Бог, Який перебуває не тільки з народом, а й з кожною віруючою людиною, а невіруючу людину, Він теж хоче спасти. В цьому і полягає наша віра, дорогі браття і сестри. І нехай Господь наш Ісус Христос через Своє Преображення утверджує в нас віру, щоб ми досягли вічного блаженного життя.

Богу нашому слава навіки-віків. Амінь.

Проповідь упорядкував благочинний Романівського округу митрофорний протоієрей Анатолій Мінькович