Житомирсько-Поліська Єпархія

 Роздуми про Таїнство  Сповіді

 Сповідь — це таїнство, в якому християнин з щирим жалемсповідає, тобто визнає свої гріхи перед священиком і через нього одержує прощення від Самого Господа Бога.

Є головне, що повинен знати кожний, хто має бажання примиритися з Богом та власною совістю у таїнстві покаяння. Перш за все треба осягнути зором власне життя, розмислити над тим, чим ви завинили перед Богом та перед людьми. Щоб полегшити собі сповідь, слід готуватися до неї та обдумувати свої гріхи за порядком заповідей Божих, наприклад:

1.Чи не втратив надії на Боже милосердя або нерозумно уповав на нього?

2.Чи не був забобонний, чи не вдавався до ворожби?

3.Чи не був грошелюбним, чи не шукав над усе шани, слави й багатства; чи не кривдив кого через свою злобу, скупість і пожадливість?

 4. Чи побожно проводив неділі і свята, чи не лінувався ходити до церкви і брати участь у богослуженнях, як поводився в храмі Божому?

5.Чи говівся та приймав участь у Великопосних богослужіннях та сповідувався і гідно причащався  на передодні Пасхи ?

 6.Чи шанував батька й матір, допомагав їм і молився за них?

 7.Чи сумлінно виконував свої службові обов’язки і працю?

 8.Чи не мав злоби й гніву на свого ближнього та чи допомагав людям?

 9.Чи не думав убити або справді вбив кого, чи не шкодив кому наклепом, злим словом, чи не спокусив кого на зло?

 10.Чи не віддавався нечистим пристрастям, чи не розладжував чужого родинного життя, чи не зраджував подружньої любові й вірності?

 11.Чи не вкрав чого, чи не набував чого неправдою, чи не заздрив кому?

12. Чи не пиячив або бешкетував, чи не зневажав честь і добре ім’я ближнього?

 Під час Сповіді важливо уникнути двох крайнощів. Перша – це коли ми буваємо настільки небагатослівними, що за нашою стислістю ховається суть скоєного. Коли узагальнюємо конкретні гріхи, та намагаємося лише формально викласти їх за допомогою широких понять. Тобто коли людина говорить, що согрішила, наприклад, неуважністю, а сказати, що ця неуважність призвела до серйозних проблем інших людей, не вважає потрібним. З іншого боку, важливо уникати і такої багатослівності, коли людина занадто поглиблюється у незначні подробиці. Господь, Який бачить наше серце, знає наскільки щиро ми каємося. Тому хвилюватися про те, що Йому залишаться невідомі деякі деталі нашого гріха, не потрібно. Сповідь не повинна стати переказом події. Справжнє каяття – це не наші слова. Перш за все – це почуття жалю про скоєне та прагнення до зміни на краще свого духовного стану та зовнішньої поведінки.

Звільнившись від гріховного тягаря і одержавши прощення своїх гріхів, покаянник удостоїться приступити до причастя Св. Тайн Тіла і Крові Христових не на суд або на осуд, а на життя вічне.

Ми сповідаємося не для того, щоб уникнути покарання, а для того, щоб вилікуватися від гріхів, не допустити їхнього повторення. Приймаючи того, хто кається, священик звертається до нього: «Будь уважний, ти прийшов до лікарні, не піди звідси незціленим». Гріх розділяє душу, і повернути її цілісність, тобто зцілити, може тільки Божественна любов. За нею ми і приходимо до Церкви. А владу відпускати гріхи Господь дав Своїй Церкві, коли сказав Апостолам після Свого Воскресіння: „…кому відпустите гріхи, тим відпустяться, на кому зоставите, зостануться” (Ін. 20, 23).

               Диякон Олександр Дмитрук ,клірик кафедрального храму на честь Почаївської ікони Б.М.смт.Черняхова .