Житомирсько-Поліська Єпархія

Преосвященні владики, всечесні отці,

дорогі брати і сестри!

Український народе!

Сьогодні ми урочисто вшановуємо і прославляємо великого нашого володаря, державотворця, князя Київського Володимира – рівноапостольного хрестителя і просвітителя Руси-України. 1007 років відділяють нас від дня його упокоєння. 1034 роки – від літописної події великого Хрещення Київської княжої держави, звершеного за Володимировим повелінням. Ніби у новому Йордані, у водах дніпровських омилися тоді наші предки від скверни ідолослужіння, народившись як християнський народ. Ніби від нового Єрусалима апостоли та ученики Господні, – з Києва по всій Руси пішли проповідники істинної віри, звіщаючи слова Євангелія у містах і селах нашої давньої держави та серед сусідніх племен.

Не раптом і не в одну мить сталася переміна в нашому народі, і Хрещення України-Руси, річницю якого ми відзначаємо сьогодні – не перше, але підсумок тисячолітнього шляху поширення Євангелія в землі нашій, серед наших прабатьків.

Першим нашим хрестителем і просвітителем, проповідником Євангелія та будівничим Церкви визнаємо і вшановуємо апостола Андрія, брата Петрового, першим покликаного Самим Господом до служіння апостольського. Від землі Кримської, яка нині страждає під ярмом ворожим та чекає на визволення, від Херсонесу Таврійського, де пізніше за словом літопису і сам князь Володимир прийме хрещення і де наново відкриються йому очі, не лише тілесні, але і духовні – і до цих ось схилів дніпровських пройшов із проповіддю Андрій Первозванний, перший з учеників і апостолів Христових. Першим він хрестив тих з наших предків, хто увірував за словом його, і відтоді неперервно, як із малого зерна у велике дерево, стала зростати наша Помісна Церква.

Друге Хрещення, яке стало віхою для Церкви і держави нашої, звершене було, як свідчать літописи, в час правління князя-мученика Оскольда-Миколая. При ньому в той самий час, коли місію свою серед слов’ян звершували рівноапостольні просвітителі Кирил і Мефодій, коли хрещення прийняли болгари та морави, і наш народ Руси-України, який був народом язичницьким, став на шлях християнського оновлення.

Противилося цьому оновленню язичництво та ідолопоклонство, як і в Римській державі три століття противилося, намагаючись мечем злоби своєї утримати в темряві людей. Але не може омана перемогти правду, і світло, коли засвітить у темряві – не може бути поглиненим нею. Хоча і вбито було князя-хрестителя Оскольда, і поховано на схилі дніпровському, але кров його, пролита за віру правдиву, і тіло, покладене, в землю, стали насінням, яке проросло і дало великий плід.

Рівноапостольна Ольга Премудра, княгиня і володарка Руси, ніби досвітня зірка, що провіщає завершення темряви нічної та наближення сходу сонячного, сама навернулася від язичництва до Євангелія і багато потрудилася, щоби правдиву віру зміцнити і поширити в землях, їй підвладних, від берегів балтійських до берегів чорноморських. І в серці онука свого Володимира посіяла вона це зерно істини, яке хоча і не відразу, однак проросло, зміцніло, укорінилося і дало великий плід.

Чому саме сьогодні ми відзначаємо День української державності? Новим є це свято, однак покликане воно нагадати і вшанувати давню нашу історію. Не тому сама нині святкуємо, що Володимир Великий утворив цю державу – вона існувала і до нього. Не тому, що рівноапостольний батько народу нашого і його славний монарх вперше відкрив предкам скарби християнської віри – вона насаджена була і зростала в землях українських ще від часу апостольського. Але тому, що саме хрещенням Києва і всієї Руси-України, розпочатим від берегів Дніпра 988 року, покладено було непохитну основу християнської європейської України.

Не три десятиліття тому і не внаслідок розпаду безбожницької тиранії правителів кремлівських з’явилася держава Українська, як вважають і брехливо кажуть вороги нашого народу. І не лише в час Революції Гідності зробили ми, як народ, свій вибір бути невід’ємною частиною сім’ї європейських народів. Але понад тисячоліття тому довершилося творення держави нашої як держави європейської, як східного форпосту християнської цивілізації. А на час життя нинішнього покоління випало лише жертовне діло відродження і відновлення того давнього державницького спадку, який вороги наші хотіли викорінити і остаточно знищити.

1988 року в цілому світі святкувалося 1000-ліття Хрещення Руси. І як у давній час хрещення киян провістило нову еру для держави нашої, так і в сучасності відзначення 1000-ліття Хрещення провістило звільнення українського народу та багатьох інших народів від вавилонського полону більшовицького безбожництва і від ярма кремлівського. Згадуючи про своє глибоке духовне та історичне коріння, повертаючись до правдивої батьківської віри, утвердженої рівноапостольним Володимиром Хрестителем, українці три десятиліття тому надихнулися на боротьбу проти тиранії зла і досягли перемоги, відродивши незалежну державу. Бо лише правдива віра дає силу для духа людського, робить його незламним і нездоланним, а тих, хто має такий дух – робить непереможними у випробуваннях і боротьбі.

Цим євангельським духом любові до ближніх, до рідного народу, до власного дому, до Руси-України, надихалися покоління наших попередників, стаючи на боротьбу. З іменем Божим на вустах воїнство княже йшло на бій проти орд з Дикого поля. З вірою в серці козацтво українське піднімалося на бій за свою Церкву Православну і за свою свободу. З благословенням українського духовенства борці за волю XX століття йшли в бій з ворогом, душу й тіло віддаючи заради того, що маємо ми нині – за Українську соборну і самостійну державу.

Ця правдива віра в Бога, ця жертовна любов до ближніх, до рідного народу, надихає нас і в нинішні темні часи навали нової орди.

З великою гордовитістю, з потужною зброєю, з потопом брехні прийшов ворог на нашу землю, приніс до нас війну. Але не буде для нього ані успіху, ані перемоги.

Тиран кремлівський уявляє себе новим Володимиром, але насправді він – новий Святополк Окаянний і новий Каїн, підступний братовбивця і заздрісник, діла якого осуджені Богом, пам’ять якого буде проклята довіку і доля якого – з дияволом, чиїм слугою він є. Бо постав він не просто проти держави Української і проти народу нашого, але постав проти самої правди. Як антихрист, сіє він зло і смерть серед невинних, але хоча і має тимчасовий успіх – буде повалений. Бо постав він разом з підвладними йому проти правди Божої і на боротьбу став із Самим Всевишнім.

У муках і болю відроджується Україна, але коли будемо і надалі триматися правдивої віри, втілювати у своєму житті Божий закон жертовної любові до Творця нашого і до ближніх, то ніяка зброя і ніяка омана не здатні будуть зломити наш дух, який робить український народ непереможним.

Як і в минулі часи предки наші, стоїмо ми тепер на передньому краї боротьби за християнський світ. І в день цей святковий звертаємося до батька нашого Володимира, до нашого рівноапостольного володаря і просвітителя, і до всіх святих Руси-України: моліть Бога за Україну-Русь, за рідну вам землю, моліть Господа за нас, дітей ваших! Нехай за молитвами вашими наблизиться перемога над ворогами і неправдою їхньою, нехай скоро настане у всій Україні справедливий мир.

Зі святом, дорогі брати і сестри, дорогий український народе! З Богом – до перемоги!

Амінь.