Житомирсько-Поліська Єпархія

В цю неділю свята церква притчею Христа Спасителя про роспутного сина закликає нас вглянути в себе, обдуматися, перевірити своє внутрішнє духовне життя, щоб навернутися до Бога.

Браття! Щасливі ті, в кого дорога чесна, хто ходить в законі Господньому, співаємо ми над покійниками (Пс. 118, 1). Але де вони ті щасливі на світі? Хиба ж не нагадує кожен з нас на шляху земного свого життя тієї дитини, що мати її послала до церкви, а вона по дорозі задивилась на квіти, стала бігати за метеликами та й забула куди йде і збилась зі свого шляху? Як часто ми в житті подібні до тої Марти, до якої Христос сказав: «Ти клопочешся та турбуєшся про многе, а одного тільки треба» (Лук. 10, 42). А ще частіше, браття, ми подібні до цього роспутного сина, що заплутався на шляху життя, про якого каже Христос в сьогоднішній Євангелії.

Отже св. церква закликає нас сьогодні зупинитися на цім бездоріжжі та облуді земного життя, оглянутись на те, що ми вже пройшли і вибрати той шлях, який найбільш корисний для нашої душі, а саме, звернутись до Господа з щирим благанням: «дай мені зрозуміти шлях наказів Твоїх, щоб розмишляв я про дивні діла Твої» (Пс. 118, 27). Таку

перевірку свого життя, таке виправлення свого шляху, ми браття, повинні б робити завжди, навіть щодня, щоб не збитись вже дуже далеко на шляхи неправди та спокус, як той блудний син, але свята церква зокрема закликає нас до цієї перевірки себе в цю неділю, щоб підготувати наш душевний настрій до Великого посту, щоб з цим настроєм щирого бажання повернутись на протязі Великого посту на шляхи Господні: з’єднатись з Богом в тайні Сповіді та св. Причастя, а потім і в радості світлого Воскресення.

Браття! Наш Отець Небесний уже нас жде, уже виглядає, як то ми будемо вертатися до Нього з нашого блукання голі, босі, голодні, щоб зараз нас одягнути, взути, задовольнити та з радістю нас зустріти. Уже готує Він тельця годованого, щоб у свій час його було заколено для очищення нашої душі, для наших радощів та весілля. Про це так гарно промовляє нам св. Отець Іван Золотоустий в ніч світлого Воскресіння: «Увійдіть усі з радістю в радість Господа свого. Господня трапеза готова: всі задовольняйтеся. Теля годоване на столі, ніхто нехай не виходить голодним. Всі відживляйтеся святом віри, всі одержуйте насолоду з багатства Божої любови». Але до цієї світлої радости кожен з нас ще повинен повернутись до Бога.

Отже, любі брати і сестри, хто з нас ще до цього часу не став у своїй душі на шлях повернення до Бога, станемо всі уже рішуче за закликом церкви, станемо всією нашою парафією з сьогоднішньої неділі. Між нами нема та й взагалі між людьми не може бути такого, як старший брат притчі про роспутного сина, щоб мав право сказати Богові: «Я стільки років служу Тобі і ніколи наказу Твого не переступав»... Навпаки всі ми мусимо себе почувати, що ми блудили, збилися з Христової путі.

Може хто й не так далеко ще одійшов, ще затримав у собі частину скарбів Божих, а більше, що відійшли ми вже від Бога в краї далекі, на базарах та утіхах життя розтратили всі скарби Божі. А може й мусіли пристати до інших хозяїв, найнятись до них пасти свиней. Може свиней і напасали, а самі з голоду пропадали... Ой, який духовний голод справді настав в нашій країні! Чого нам пропадати з цього голоду? Встанемо, розглянемось, станемо на шлях повернення до Бога Отця Небесного. Кожний з нас і всі громадою підемо цим Божим шляхом за вказівкою нашої святої церкви, вже ж ми голі, босі, нужденні.

Але на цьому шляху в Великий піст з радістю зустріне нас Господь, дасть нам чисту духовну одіж в тайні Сповіді, з’єднає нас з Собою в тайні Причастя. А як радісно буде нам, а ще більша радість буде Отцю нашому Небесному, коли скінчивши шлях повернення до Нього, в день світлого Воскресіння ми відчуємо в своїй душі Його найсолодший голос: «Станемо їсти й веселитись, бо син мій оцей був мертвий і ожив, загинув був і знайшовся!»

Браття! Не тільки кожна окрема людина має свій шлях життя, що їй призначив Бог, з цього шляху збивається, блудить і знов на нього повертається. І кожний народ і кожна церква і навіть увесь світ теж проходить певний шлях, має певну мету свого існування, що призначив йому Бог і ця мета — виконання волі Божої, інакше бути не може: В Богові, як крайньому Розпорядчикові всього, в Його святій волі, як життя кожної окремої людини, так і життя всього світу. Тому і кожна людина називається часто «мікрокосм» (малий світ), як та крапля води, що в ній відбивається все — увесь світ (космос).

Отже і весь світ проходить такий же шлях, як і кожна окрема людина: він то відходить від Бога, то знов повертається до Бога; є віки віддалення від Бога, віки релігійного занепаду й є віки наближення до Бога — віки релігійного піднесення. Часи перед пришестям Христа — це були віки тяжкого віддалення від Бога, віки жорстокости, одчаю, жахливих гріхів (Рим. 1, 23-32) й великих сподівань. Часи пришестя Христа й перші віки християнства, це були віки релігійного піднесення, навернення до Бога.

Так зв. середні віки (9 по 14) були віки темряви, відходу від Бога, віки з 14 до 18 були віками відродження, визволення життя світу з-під духовної темряви й релігійного піднесення. З 18 віку починається знов доба відходу світу від Бога, доба безвірства й вільнодумства, чи краще сказати марнодумства. Через 19 в. і початок 20-го, коли ми живемо, цей відхід ще триває і можна сказати, що тепер якраз той час, коли світ відійшов від Бога дуже далеко. Але є певні признаки до того, що світ уже приходить до розуму, стає вже роздумувати про повернення до Бога. Навіть і безвірницькі часописи не ховають того, що в останні часи помічається велике релігійне піднесення, що в усіх краях світу дуже підвищена цікавість до справ віри. Цим можна пояснити й якесь жахливе відштовхування скрізь безвірницького комунізму і прихильність до християнського братерства.

Отже, браття, це для нас ще більша підстава повертатись до Бога. Може разом з нами «мікрокосмами» повернеться до Бога і весь світ, весь «космос»... І церква Всесвітня: Перші 9 віків — це була доба величезного прямування її по шляху Христовому, по шляху єдности і братерства. З 9 віку цей шлях починає баламутитись й що далі тим більше. І тепер ми є свідками, як дійсно відхилялась церква всесвіту від шляху Христового і пішла блудити по різних шляхах — і всі вони, один в один бік, другий в другий, відводять церкву від Христа, ці шляхи розбили єдину церкву на різні частини...

Але в останні часи знов помічаємо ми щире бажання всіх церков найти спільну мову, найти спільний шлях до Христа, поєднатися сумлінням єдиної Христової науки, єдиного братерства. От і тут, браття, ще одна радісна підстава нам повернутися до Бога, до Його спасенного шляху. Ми ж є всі теж каплі в морі всесвітньої церкви. Може разом з нами скорше найде спосіб до повернення на єдиний Христовий шлях і вся Його церква...

А наш український народ? Який шлях верстає наш народ? Він є з народів молодший, а сумним життям дуже пригнічений, і тому не дивно, що він плентається позаді за іншими старшими й більш дорослими народами, з них бере собі зразок. Навіть гірше: що старші народи вже пережили, те він якраз тепер переживає. Тепер саме наш народ і переживає добу безвірства, відходу від Бога, що інші народи вже пережили. Тепер наш народ далеко блудить і без ладу витрачає всі свої достатки і вже найнявся пасти чужі свині...

Вертаймось же до Бога! Може разом з нами, з нашою церквою повернеться й весь наш народ. А наша церква — нарешті який вона проходить шлях? Вона от якраз переживає добу повернення до Бога. Визволившись з під московського і почасти католицького поневолення наближається вона до Бога й своєю рідною мовою й відродженням свого вільного рідного життя. Браття! Щиро ж і радісно будемо вертатися до Отця нашого Небесного, щоб Він з радістю сказав і про нашу церкву і про наш нарід: «От і цей син Мій був мертвий та ожив, згинув був та знайшовся!» Амінь.

                                             Митрополит Василь Липківський