Житомирсько-Поліська Єпархія

Во ім’я Отця і Сина і Святого Духа!

Сьогодні, на порозі Великого посту, Церква згадує вигнання Адама з раю – з того великого дивного саду, де він панував, де все служило йому і де він з Богом спілкувався у блаженній радості безпосередньо, віч-на-віч – так, як син спілкується з батьком. Перші люди з кожним днем вдосконалювалися, ставали кращими, сильнішими, мудрішими, ні в чому не маючи потреби. Нам не уявити того, наскільки людина раділа від красот едемського саду, від усього того, що відбувалося навколо неї. Але в одну мить їй забажалося все й одразу – стати такою як Бог ціною споживання забороненого.

Знаєте, яка найбільша в світі неправда? Це та, яка говорить про те, що творіння Боже може саме стати Богом, притому самотужки, без усякої допомоги та підтримки Творця. І от саме цю неправду, яку вигадав ангел Люцифер, в яку повірив сам і через яку був скинутий з Небесного Царства й став сатаною – саме це він і запропонував людині. І наживка ця спрацювала – людина довірилася спокуснику більш, аніж Богові. Людині заманулося отримати доступ до неймовірних благ в обхід дозволеного, так би мовити, через "чорний хід". Нічим добрим це не скінчилось, та й закінчитися не могло, адже будь-яка співпраця з джерелом зла завжди приречена не страшний провал.

Але то вже станеться потім. Насправді людина зазнала поразки ще до того, як скуштувала забороненого плоду. Жінка почала вести розмову з тим, хто є джерелом зла, псування і смерті. Зі злом не можна контактувати, не можна входити у близькі, вірчі відносини. Але вона вирішила все ж довіритися змієві, в результаті чого поступово стала втрачати розум. Їй здалося, що Бога можна якимось чином обійти, трохи проігнорувати, і таким чином перехитрити Того, Кому відомі всі наші помисли й наміри. Але Бога не обведеш. Обманюючи Бога, ми лише обманюємо себе. Отож, первісні люди, мешканці едемського саду, замість того, щоб отримати очікуване, лишилися й того, що мали. Вони лишилися тих блаженних благ, до яких уже звикли, і, найголовніше – їх було вигнано з раю. Згадуються тут слова Спасителя: "немає нічого таємного, що не стало б явним... бо хто має, тому дасться, а хто не має, у того відбереться і те, що він думає мати".

Адам та його дружина піддалися лукавій пропозиції своєрідного обміну валют: пропозиція ця полягала в тому, щоб небесне поміняти на земне, благодатне на матеріальне. І що сталося внаслідок такого зарозумілого обміну? Людина втратила Бога: Господь став віддаленим – Адам втратив близькість свого Творця і не міг вже розмовляти з Ним так близько, як раніше.

Знаменним стала й необхідність добування собі одежі. Отці Церкви говорять, що наготи в раю як такої не було – люди були оздоблені благодатним вбранням, Бог їх одягнув Своїм світлом. Тепер же натомість вони змушені були добувати собі шкіру для прикриття свого оголеного тіла. Хотіли бути як боги, а стали голі й босі, втративши Божий покров. Від того вони перелякалися й заховалися вони в кущах райського саду. Заховалися від Того, Хто все бачить і від Кого неможливо вкритися. Прийняте насіння гріха принесло страшні плоди: з’явилися холод, голод, хвороби, смерть. Праця на землі стала тяжкою, хоча до цього людина не знала втоми. Світ істотно пошкодився, зіпсувався.

Але й за таких умов ще лишилося на землі чимало доброго, світлого, благословенного, що спроможне наділити життя радістю і смислом. Ми ж одначе продовжуємо погрішати, тому й лишаємо себе цього. Як оновити втрачене духовне багатство? Як скоротити нашу віддаленість від Бога?

Минулої неділі читалася євангельська притча, у якій Христос наголошував: "Той, хто зробив щось людям, Мені зробив". Шлях до Бога проходить через ближніх наших. Тому, перед тим, як увійти у простір посту і намагатися наблизитися до Бога та Його Царства, сьогодні нам належить попросити прощення. Тому ми у церкві попросимо прощення одне в одного, а потім удома діти проситимуть прощення у батьків, дружина у чоловіка, чоловік у дружини. Також у сусідів, знайомих – усіх, кого ми реально скривдили чи просто образили. Але це має відбутися не формально, а щиро. Тому, якщо ми знаємо людину, яку якимось чином зневажили, якій заподіяли шкоду, то до неї слід бути звернутися не загальними словами, якими ми звертаємося до спільноти людей, до церковної громади загалом, а, вибачаючись, вказати конкретну свою провину, дивлячись їй в очі.

Досвід життєвий показує, що простити часом бува дуже важко й зовсім непросто. Але ми маємо знайти в собі сили і розуміння прощати, якщо ми дійсно є християнами. Щодня ми звертаємося до Отця Небесного в молитві "прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим". І якщо ми свідомо не прощаємо комусь, то молитва "Отче наш" обертається нам у страшний вирок собі.

Святитель Іоан Златоуст запитує: "Чому ти став дитиною Божою?" - й відповідає: "Тому, що тобі прощено. На підставі цієї великої долі ти й сам прощай ближньому".

І втрачене Адамом тоді нам повернеться. Амінь.

прот. Віталій Ейсмонт