Житомирсько-Поліська Єпархія

Українська Православна Церква (ПЦУ)

Офіційний
сайт

Неділя про блудного сина

Про блудного сина

Во ім’я Отця і Сина і Святого Духа!

«Будемо веселитися! Бо син мій був мертвий і ожив, пропав і знайшовся». Ці слова, як і вся євангельська розповідь, надають велике сподівання тим, хто після тривалого легковажного життя все ж згадує за Бога та повертається до Нього покаянним обличчям. Це одна з відомих й улюбленіших притч християн, адже в ній розкривається неосяжна глибина Господнього милосердя.

Тут, як і в притчі про митаря й фарисея, ми знову опиняємося у світі контрастів: один син у батька порядний, все робить як слід, а інший… Що таке сказати живому батькові «дай мені мою спадщину»? Це те саме, що й промовити: «Ти для мене як людина не існуєш. Ти вмер. Віддай мені посмертне». Важко уявити себе в ситуації притчевого батька. Звичайна людина на його місці почала би вичитувати нотації, ганьбити невдячне чадо. Але батько вчинив по-іншому. Він розмірковував: якщо син став дорослим, а батька сприймає як труп, варто виконати його прохання. Говорити йому «як тобі не соромно» вже марно. Шанс одуматися у нього тільки один: віддати йому бажане – хіба що таким чином він зможе збагнути бездумність свого рішення.

Батько здійснює його мрію. Син отримує те, що хоче, йде куди душа бажає, їсть і веселиться з ким заманеться. Одразу ж, як це часто трапляється, знаходяться друзі, які б не проти поживитися за чужий кошт. З’являються жінки легкої поведінки, починаються гульбища. У сьогоднішньому апостольському уривку ми чули, що той, хто з’єднується з блудницею, утворює єдину плоть з нею, ганьбить себе, але нема до того діла цьому байді – вихор життя заносить його у світ уявних задоволень, яким, здається, немає кінця.

Але кінець настав. Зненацька, несподівано. Минув час і в одну мить все безтурботне життя раптово припинилося. А тут ще й голод у тій країні. Нещасний був змушений десь роботу шукати, але ніхто не давав йому навіть хліба. Щоб якось вижити і зовсім не вмерти з голоду, чоловік той влаштувався свинопасом – ганебна і заборонена робота для народу Божого на той час (позаяк Бог забороняв не лише вживати свинину у їжу, а навіть і пасти свиней). Він хотів поживитися плодами ріжкового дерева, поїсти свинячого корму, але і в цьому відмовляли йому.

І нараз він схаменувся. Ніби опритомнів, прокинувся як би. Він згадав за батька, у якого є їжа, притулок, хороша робота. А батько дуже добрий –

йому треба зізнатися у своїй провині, тоді він прийме до себе в найми, і все буде добре.

Отак він, омріяний сподіваннями, повертається додому. І, коли був ще далеко, батько побачив його і пішов йому назустріч. Ніби щодня виглядав неньо з порога в очікуванні свого сина. От вони зустрічаються. Батько обіймає його, цілує. Син промовляє задумане: «Батьку! Я згрішив перед небом і перед тобою і вже недостойний зватися твоїм сином». Далі горе-мандрівник збирався було проситися в найми, але батько, немовби навмисно, обриває його прохання. Адже не може батько вважати наймитом свою дитину. Поганий син – це також син. Свій, рідний, кровний, хоча й невдячний. До того ж він переосмислив себе, по-іншому дивиться тепер на життя й до батька ставиться по-іншому. Він повернувся! І батько вдягає його у найкращий одяг і робить велике святкування.

Старший син дізнається про це і повивається смутком. Адже він старався все робити добре, а батько йому ніколи не влаштовував подібного торжества. Чому він засмутився? Тому що працював у батька, сподіваючись лише на добру винагороду. Він ставився до свого неня як наймит. Працьовитий, сумлінний, але все ж як наймит. Бо не синовня любов спонукувала його до праці, а корисливі мотиви і вигода. Тому у нього, здавалося б, розумного й порядного, вирвалося зневажливе «оцей син твій» замість «брат мій».

Сьогодні блудний син нам нагадує про те, що ми, як і він, отримуємо від Бога дари та забираємо їх кудись далеко, від Бога подалі, щоб жити по своїй волі, за повабами свого серця й своїх пристрастей. Нещасний мандрівець схаменувся, голод йому нагадав за батьківщину, за рідну хату. То невже й нам не одуматися та не віднайти втрачену дорогу до Небесного Царства, повернутися в покаянні і сподіванні? У покаянні в тому, що ми не гідні бути дітьми Божими, і разом з цим, із сподіванням на те, що Бог – не просто Володар, а й Спаситель, наш Небесний Батько. І ми для Нього свої.

Ми всі дуже різні. Ми – люди різного віку, характеру, різнимося родом занять, вподобаннями, політичними поглядами. Але при всій різноманітності ми залишаємося братами і сестрами у Христі, і в головній молитві ми звертаємося «Отче наш», тобто Батьку наш.

Пам’ятаймо це, християни. Бо ж ми у Бога не рахубні наймити, а Його діти, спадкоємці Христа і нащадки Його благодаті. Амінь.

Прот. Віталій Ейсмонт


Церковний календар