Житомирсько-Поліська Єпархія

Во ім’я Отця і Сина і Святого Духа.

У прочитаному уривку з листа до Тимофія апостол Павло зазначає, що міркування над Святим Писання робить людину мудрою у спасенній вірі в Господа Ісуса Христа. Що може нам дати і на що вказує Його притча у ділі нашого спасіння?

Як ви знаєте, через три тижні настає час Великого посту. І саме ця євангельська розповідь, яку ми щойно чули, попереджає про те, що постити, молитися та чинити будь-які побожні справи слід розумно. Бо всі наші духовні здобутки можуть в одну мить змарнуватися нанівець.

От яскравий приклад праведника в образі фарисея. Людина зайшла до храму помолитися, як це видно з притчі, не в неділю чи свято, а в звичайний буденний день. Так, ми також до Бога звертаємося вранці, перед сном, згадуємо Його в інший час доби – але чи виникало у нас бажання серйозно помолитися у звичайний день та піти задля цього до церкви? Якщо навіть і трапляється подібне з нами, то то лише поодинокі випадки.

А фарисей мав на меті не просто помолитися – він волів у храмі подякувати Богові. Ми ж однак вряди-годи після допомоги Всевишнього прихиляємо перед Ним коліна наших сердець. Бо ж вдячність – дефіцитна чеснота. З десяти зцілених прокажених, як відомо з Євангелія, тільки один повернувся до Спасителя сказати Йому спасибі.

Подяка є серцевиною християнства. Не випадково найголовніше церковне таїнство має назву Євхаристія, що на грецькій означає подяка. Іоан Золотоустий вважав вдячність Богу таланом православних. Тобто особливою ознакою життя у Христі Ісусі, своєрідним маркером нашої віри.

І фарисей цей, як бачимо, виявився істотно православним у нашому розумінні. Він дякує Богові, і слова його вдячності цілком щирі. Він намагався жити праведно за доволі суворими аскетичними нормами: відмовлявся від їжі і води двічі на тиждень, хоча юдейська традиція цього не вимагала. Він віддавав Богові десятину, позаяк не забував Того, кому належить земля і все, що на ній.

Може здатися, що фарисей у храмі вихвалявся перед Богом. Це не зовсім так. Коли людина вдало звершує свою справу, вона може засвідчувати про це не з гордих мотивів – це може відбутися від надлишку радості, від приємності за гарний результат своєї роботи. Фарисей, як і кожна побожна людина, помічав в собі гріховні бажання, але йому вдалося здолати їх, перемогти гріх в собі, завдяки чому він тепер, за його власним свідченням,

не краде, не перелюбствує, не чинить іншого неправедного. І, певне, від надміру радості дякує за це Богові.

Вдумуйтеся, друзі, над духовним подвигом цього чоловіка! Не кожен з православних сьогодні на це здатен. Але чому його діла Господь взяв за нізащо? Чому Він більше виправдав грішника, який не вчинив нічого праведного й, можливо, ні про які чесноти й думати не хотів? Виходить, що цей доброчесний муж припустився серйозної помилки, що дало збій його духовній праці. Що ж відбулося не так?

Справжня праведність передбачає приклади життя тих, хто спонукає до постійного вдосконалення себе. Фарисей одначе порівняв себе не з праведником, а грішником, що стояв неподалік. Це порівняння дало йому уявлення про його химерну величність і особливість. Йому здалося, що справу зроблено. У духовному житті він передчасно поставив крапку.

У відомому творі Ґете Фауст промовляє лихоносний для нього вислів «Зупинися, мите, ти прекрасна». Після чого він одразу опинився у владі диявола Мефістофеля. Євангельський фарисей також вирішив, що в його житті настільки все чудово, що можна на цьому й зупинитися. Але духовне життя без руху – мертве життя, позаяк його зупинка зумовлює падіння.

До того ж фарисей непрямо засудив митаря як грішника. А той навіть очей на зміг звести від усвідомлення своєї гріховності, лише щиро у Бога просив милості, б’ючи себе в груди. Духовне життя його котилося вниз, адже він грішив і не каявся, але раптом відбулося переосмислення, покаянний поштовх, який розвернув рух його життя вгору, до Джерела благодаті.

Дай Боже, і нам, брати і сестри у Христі, правильного розуміння духовної сторони свого життя. Щоб не перебувати у затяжній зупинці, говорячи «яким я є, таким і полишусь». Не вихвалятися своєї праведністю і не порівнювати себе з гіршими – це дуже немудро. Просімо у Бога сил і розуміння розрізняти гріховні помисли, щоб ігнорувати їх; прагнути світлого, чистого, святого. Щоб стати вмістилищем світла пасхальної радості, яку ніяка темрява огорнути не в змозі. Амінь.

           протоієрей Віталій Ейсмонт ,священнослужитель кафедрального храму Св.рівн.ап.Марії Магдалини м.Житомира