Житомирсько-Поліська Єпархія

Українська Православна Церква (ПЦУ)

Офіційний
сайт

Хто є Пастир добрий, а хто наймит, чи злодій? (В день св. Миколая)

  Христос Спаситель сказав до Євреїв притчу таку: Хто не дверима входить в овечу кошару, а перелазить десь інде, той є злодій і розбійник, а хто дверима входить, той є пастир вівцям. Цю притчу сказав Христос відносно єврейських книжників та фарисеїв, що вважали себе пастирями народу цього. Але по чому, по яких прикметах можна відрізнити справжнього пастиря від злодія або розбійника — по перше, і по друге — пастиря-господаря від наймита? В овечу кошару може війти не тільки пастух і господар овець, а й злодій та розбійник; овець може пасти не тільки господар, а й наймит. Отже як відрізнити дійсного пастиря овець від злодія та розбійника, коли вони входять у овечу кошару? Як відрізнити пастиря-господаря від наймита, коли вони пасуть вівці?

 Любі брати і сестри! Тепер ідуть сумні заколоти і розділення в старій російській і навіть в нашій українській церкві ізза духовенства: котрі між ними дійсні пастирі, а котрі наймити, або навіть злодії та розбійники? Бо й між пастирями, між духівництвом тепер велика незгода: старі (російські) священики та єпископи наших українських безсоромно називають злодіями та розбійниками, а себе величають дійсними пастирями. З другого боку й між тими, що вважають себе пастирями, є й господарі, є й наймити. І от як бути вівцям? Як бути Христовій громаді? Не можуть же вівці залишитись без пастирів, повинні вони знати, хто дійсні пастирі, яких треба триматись, а хто злодії або наймити, від яких треба берегтись.

  І от Христос у своїй притчі показує найбільш головну прикмету по якій треба відрізняти пастиря від злодія. Хто, каже Христос, не дверима входить у овечу кошару, цебто в церкву, а перелазить де інде, той є злодій і розбійник, а хто дверима входить, той є пастир вівцям. Деж ті двері, якими повинен входити пастир у овечу кошару? Я є двері до овець, відповідає Христос. Через Мене, коли хто увійде до овець, той і для себе буде мати спасіння і для овець знайде пасовисько. Отже той тільки дійсний пастир, хто приходить до своєї церкви, до своєї громади, через Христа, по заклику Христа.

  Поки Христос жив на землі, Він сам закликав пастирів до церкви і св. апостолам своїм казав: «Не ви Мене вибрали, але Я вибрав вас і настановив вас, щоб ви йшли і користь давали» (Ів. 15, 16). Але коли Христос уже видимо неприсутній в церкві, в який спосіб, яким голосом відкриває Він вхід у церкву дійсним пастирям? Цей вхід Він відкриває тільки голосом церкви, яка одна тільки є голос Божий. От тільки той є дійсний пастир церкви, хто обраний церквою, хто закликаний на пастирське служіння голосом церкви. Таким чином головна ознака, по якій треба відрізняти дійсного пастиря від злодія та розбійника, це є церковне обрання пастиря.

  Отже, коли з тієї точки зору ми подивимось на сучасних пастирів, то ми побачимо, що українське духівництво, це є дійсні пастирі своєї церкви, бо вони через обрання церкви прийшли в неї на пастирське служіння. Виборче право — це одно з головних принципів нашої церкви: кожна парафія сама обірає собі священика, кожна єпархія сама обірає собі єпископа, і вся Українська Церква обірає собі митрополита. Всі пастирі Української Церкви це є обранці церкви, закликані на своє служіння голосом церкви, голосом Христа; всі пастирі Української Церкви таким чином війшли в церкву через двері — через Христа, вони є істинні пастирі.

  А старі (слов’янські) священики та єпископи, як вони війшли в церкву? Куди вони входять? Чи ж обірає їх, чи закликає їх до себе церква; чи через двері, по обранні і заклику церкви, вони входять, чи перелазять десь інде? Всі вони не через обрання церкви входять в неї, всі вони кимсь призначаються, від когось посилаються, церква й не знає, де вони беруться, — десь зверха перескакують в кошару; вони є дійсні злодії і розбійники. Відомо, як стара православна, так і католицька церкви, завжди боролись і борються проти головної підвалини дійсної Христової церкви, — проти всенародньої соборноправности її, проти права самої церкви керувати всіма своїми справами, обирати собі пастирів; вони боролись за те, щоб пастирі не входили в церкву через двері, а перелазили якось інде; вони боролись і борються за те, щоб в церкві розпоряджались не пастирі, а злодії і розбійники.

  Ви ж, любі брати і сестри, знайте, що тільки наша свята церква бореться за всенародню соборноправність, тільки вона обстоює право церкви обірати собі пастирів, тому тільки пастирі української церкви проходять через двері, голосом церкви, через Христа, і є дійсні пастирі своїх овець, а не злодії і розбійники. Бо коли б вони були такими, то вівці-парафіяни української церкви мають право їх не слухати, проганяти їх від себе. Тільки дійсні пастирі української церкви, що через двері увійшли вільно, і сміливо ходять чесно коло своїх овець, ідуть поперед їх і пасовисько їм знаходять і собі спасіння...

  Далі Христос відрізняє дійсного пастиря від наймита. Пастир добрий — господар своїх овець душу свою покладає за вівці, а наймит, що вівці не його, не дуже їх доглядає, і як побачить вовка, то сам тікає, а овець покидає. Таким пастирем-господарем своїх овець вважає Христос перш за все самого себе. Дійсно, тільки Він є той пастир добрий, що душу свою поклав за вівці, бо Він і прийшов, щоб усіх овець зібрати до одного гурту, щоб усі народи з’єднати, щоб було одно стадо і один Пастир. От через що Христос, як єдиний дійсний господар овець, є двері, через які можуть входити до овець другі пастирі, теж як господарі, кожен до своєї отари, а не як наймити.

  Таким чином прикмета, яка відрізняє наймита від господаря своєї отари, це є теж обрання церкви. Той пастир, який призначується зверху, є тільки наймит, для нього його отара чужа, ніякого тісного зв’язку він з нею не має: сьогодні він призначений до одної отари, її пасе, завтра його переводять до другої, а як вона пасеться, це йому байдуже, бо він наймит. А коли вовк наближається до овець, він перший тікає, а овець залишає, бо вівці не його, і коли вовк їх подушить, він найметься до другої отари.

  Такими дійсно і були і є старі єпископи та священики і сучасні чужі українському народові. Не через двері, не через Христа, не через церкву вони прийшли до овець, а перелізли десь інде, і не для Христа, не для церкви вони пасуть овець, а як наймити лише для себе, для своєї користи. От через що ті пастирі-наймити, як звичайні професіоналісти, складають з себе окрему спілку, окрему касту, присвоюють собі в церкві окремі права, не єднаються з церквою, не являються її слугами, готовими й душу свою за неї покласти, а намагаються стати над церквою, як її начальники, як її князі.

  Така вже поведінка всіх наймитів, і тільки, коли побачать вовка, то виявляють своє дійсне лице і чим дужче тікають. Так повтікало від своєї церкви багато єпископів і священиків підчас заведення унії, так тікали після приєднання України до Москви, так тікали і підчас останньої революції, як сам митрополит Київський Антоній (Храповицький); так тікають зі своїх парафій багато священиків, зрікаються сану, а часом і віри, коли бачать, що нема вже їм користи з овець, що вони пасли. І тільки ті пастирі, що обрані своїми церквами, що з’єднані з ними спільністю життя, тільки ті й страждають і бідують разом зі своєю отарою, охороняють її від усякої небезпеки, покладають за неї душу, являються дійсними слугами пастиря-начальника Христа і Його церкви.

  Старі священики та єпископи звичайно кажуть: Зате ми маємо дійсну хиротонію, на нас поклали руки єпископи, яким це належиться по канонам, ми ведемо своє переємство від апостолів. На це ми повинні сказати: Від апостолів веде своє переємство не духовенство, а вся церква, і коли духовенство без церкви, без церковного обрання робить і приймає хиротонію, то це іменно є той перелаз, через який вони влазять в церкву, як злодії і розбійники, а не дійсні двері, через які входять пастирі; бо ці двері є не хиротонія єпископська, а перш за все Христос, цебто обрання церкви, а хиротонія повинна бути тільки ознакою, ствердженням цього обрання церкви, як це і є в церкві українській.

  Любі брати і сестри! Наша українська церква є всенародньо-соборноправна, і від самої церкви залежить, від її обрання залежить, щоб у нас були дійсні пастирі, а не злодії і розбійники, і не наймити... Будемо ж благати Господа і Його дійсного пастиря, святителя Миколая, щоб змилувався над нашою церквою Пастироначальник Христос, і Сам голосом церкви закликав до неї щирих, свідомих і самовідданих пастирів. — Амінь!

                                                                               Митрополит Василь Липківський


Церковний календар