Житомирсько-Поліська Єпархія

Українська Православна Церква (ПЦУ)

Офіційний
сайт

Введення в храм Пресвятої Богородиці

    Сьогодні ми, браття, святкуємо празник Введення до храму Пресвятої Богородиці. Пресвята Діва Марія, ще зовсім малою дитиною, як Їй тільки виповнилось три роки, проведена була своїми батьками до храму Божого, і в домі Господнім виховувалась до 14 років, і виховувалась в такій святості і чистоті, що стала достойна, щоб стати матір’ю Господа нашого Ісуса Христа. Храм Господній в Єрусалимі — це в ті часи був той єдиний захист на світі, де Діва Марія була близька до Бога більше ніж самі вищі ангели — херувими і серафими, служила Йому в Його домі; де Діва Марія зберегла себе в такій чистоті і непорочності, що християни завжди величають Її такими словами похвали: «Достойно є і це є істина славити Тебе Богородицю, завжди хвальною і пренепорочною і Матір’ю Бога нашого; чеснішу ніж Херувими, і без порівняння славнішу ніж Серафими». І всієї надзвичайної висоти своєї душі, чистоти свого тіла, Діва Марія досягла своїм вихованням в домі Божому. Через те і ми урочисто святкуємо це свято Введення Пресв. Богородиці до храму, і з цього свята починаємо співати пісні в честь Різдва Христового.

  Дорогі браття! Христос — Бог і Спаситель наш, — зволив, що Пречиста Мати Його виховувалась під захистом дому Божого, але сам Він, як жив на землі, ніякого захисту ніде не мав. Він казав за Себе: «Лисиці мають нори, і птиці небесні гнізда, а Син Чоловічий не має де голови прихилити». Чому ж не мав захисту собі на землі Христос Спаситель, котрий є Цар неба і землі? Через те, що Він захотів притулком для себе зробити душу кожного християнина. Не нас у свій захист Христос запрошує, а в нас, — в нашій душі, в душі кожного християнина, — приготовляє собі захист, щоб зробити небо, зробити рай в нашій душі, і Отця свого до нас піднести від землі до неба. «Ось Я стою, каже Спаситель, під дверима серця чоловіка і стукаю, і коли хто почує Мій голос і відчинить двері, то ввійду до нього і вечерятиму з ним і він зі Мною» (Апок. 3, 20). «Коли хто любить Мене, слово Моє хоронитиме, і Отець мій любитиме його, і до нього прийдемо і захист в ньому собі зробимо» (Ів. 14).

  І не тільки у душі християнина Христос хоче собі мати захист; Він з великою охотою входить і в дім християнина, як Його запросять. От і сьогодні ми чули зі св. Євангелії, як Спаситель одного часу прийшов у одне село, і одна жінка, що звалась Марта, прийняла Його в свій дім. У неї була сестра Марія; вона сиділа коло ніг Христа і слухала Його слова. Марта ж дуже клопоталась, щоб краще прийняти Христа, і сказала: «Господи, чи Тобі байдуже, що сестра моя одну мене зоставила услугувати Тобі? Скажи, нехай мені поможе». Господь сказав їй: «Марто, Марто, ти журишся та побиваєшся про многе, а одного тільки треба; Марія ж добру частину вибрала, що не відбереться від неї». Господь дуже любив цих добрих жінок, що прийняли Його в свій дім; любив і клопотливу Марту, і сердешну Марію, що вибрала собі найкращу частину — слухати слово Боже, і одного часу навіть воскресив з мертвих їх брата Лазаря.

  Де ж ми, браття-християни, дамо захист нашому Спасителеві, нашому Учителеві і Господу? Дамо Йому, браття захист перш-за-все в своїй душі; будемо любити Христа, сповняти слово Його; чистоту серця хранити, від гріхів берегтися, і Господь милосердний і нашу душу зробить своїм захистом, подасть спокій і спасіння душі нашій.

  Дамо, браття, захист Спасителеві нашому і в наших домах, в наших сім’ях, як приймали Його Марта і Марія. Нехай буде в домах, в родинах наших спокій, мир, любов поміж собою, страх Божий, готовість до послуги Спасителеві своїм добром, до слухання Його слова, Господь тоді і в наші домівки, в наші сімейства завітає. А в якому домі, в якому сімействі буде присутній Христос, хіба може там бути яке лихо, яка негода.

  Дорогі брати українці! Зараз будується загальний дім для всього українського народу, — будується свята наша Українська Церква. В ній найкраще буде виховуватись наш рідний український народ; в своїй церкві він буде єднатись у свою рідну сім’ю, в своє братерство у Христі. Досі український нарід не мав своєї рідної церкви; його тримали в чужій хаті, за чужою послугою. І от тепер провадиться велике свято скрізь, де живе український народ, — свято введення нашого народу в рідну церкву, щоб тут у рідній церкві він набував собі найкраще виховання, щоб єднався в ній з Богом і Христом Спасителем, щоб підносився до ангелів небесних. А разом з тим у цю свою домівку, в свою рідну церкву, ми, як ті Марта та Марія, приймаємо й Христа Спасителя.

  Будемо ж Йому служити великою послугою, жертвуючи Йому від своїх земних благ, як та Марта; оберемо ж і благу частину, — будемо слухати Його слова в нашій рідній мові, як та Марія. А Пресвята Діва Марія, що в храмі святому одержала виховання, нехай буде постійним гостем і в нашій церкві українській, нехай буде нашою Матір’ю в ній.

  Входьмо ж, любі брати і сестри українці, входьмо в нашу святу рідну церкву; не лякаймось, не вагаймось, бо тільки в ній ми найдемо свою рідну домівку; тільки в ній нас зустріне і як рідних дітей привітає Мати роду християнського — Пресвята Діва Марія. Тільки тут, в нашій рідній церкві, задовольнить нас Своїм божественним словом, у нашій рідній мові, Христос Спаситель наш, що сказав: «Щасливі ті, що слухають слово Боже і додержують його». — Амінь !

                                                                                   Митрополит Василь Липківський


Церковний календар