Житомирсько-Поліська Єпархія

   В останні люті часи, коли примножилися гріхи наші, примножилися й біди на нас, і це сповнюється за словом святого Павла: "Бідиа від розбійників, біди від родичівб, біди від поган, біди по містах, біди по пустелі, біди в морі, біди в братах фальшивих"[1]. Коли на сповнення слів самого Господа "постане народ на народ і царство на царство, і голод, мор та землетруси настануть місцями"[2]; коли докучають нам нашестя іншоплемінних, міжусобні війни і смертоносні рани, тоді Пречиста і Преблагословенна Діва Марія, Матір Господня, подає нам покров свій на захист, щоб від усіляких нас бід увільнити, від голоду, пагуби й землетрусу захистити, від війни та рани покрити — і збереже нас під своїм покровом неушкоджених, чого звіщання учинилось у царському Константинограді, у царство Лева Премудрого, царя благочестивого у церкві преславної Пресвятої Богородиці, котра у Влахернах.

  Коли творилося всеношне співання у день недільний, місяця жовтня, у перший день, і багато людей тоді стояло, о четвертій годині ночі святий Андрій, що був Христа ради юродивий, звів очі свої горі й побачив Небесну царицю, покровительку цілого світу, Пресвяту Діву Богородицю, що стояла в повітрі й молилася, сонячним сяючи світлом і покриваючи людей чесним своїм омофором[3]. Це побачивши, святий Андрій сказав до учня свого, блаженного Єпифанія: "Чи бачиш, брате, царицю і пані усіх, що молиться про цілий світ?"[4]. Він же рече: "Бачу, святий отче, і жахаюся!"

  Як колись святий Іван Богослов, бачачи[5] на небі знамення велике, жінку, одягнену в сонце, так святий Андрій у подібній до неба церкві Влахеринській побачив Жінку непорочну, вдягнену в сонячну порфиру. Знамення, бачене Богословом, що з'явило Покровительку нашу премилосердну[6], яка в той час явилася, коли всьому живому розор був; "і зчинилися, — каже, — блискавки, і гуркіт, і громи, і землетрус, і великий град, і з'явилося на небі велике знамення: жінка, зодягнена в сонце". Чому ж знамення те, що з'явило Пречисту Діву, не виникло раніше від блискавок, громів, гуркоту, землетрусу та граду, коли ще всі стихії мирні були, але у найстрашніше сум'яття неба й землі, — з того нехай виявиться, що захисниця наша преблага у самий лихий час, коли находив розор наш, приспіла до нас у поміч і прикрила нас від лискотів звабної, але нетривалої марноти, від голосів гордості життя та марнославства, від громів раптового нападу, від бурі пристрастей і від граду, що згори на нас падає за гріхи покарою.

  Коли ж усі ті біди допікають нам, тоді, як знамення велике, з'являється швидка помічниця роду християнському, невидимим заступництвом нас бережучи та покриваючи. Це бо знамення дав Господь тим, що бояться його, щоб утекти їм з-перед лиця лука, бо в світі цьому покладені ми як знак на стріляння, летять на нас стріли зусібіч: одні від ворогів видимих, що натягують і націлюють луки і хваляться на нас у гордості своїй; інші від лука ворогів невидимих, щоб жалітися нам: терпіти не можемо бісівського стріляння; інші від єства, що на дух воює; інші від лука праведного Божого гніву та заборони, про що говорить Давид: "Коли хто не навернеться, буде гострити меча свого він, свого лука натягне і наставить його, і йому приготовив смертельні знаряддя, він зробить огнистими стріли свої". Отими всіма стрілами хай не будемо поранені смертно; дасться нам знамення, щоб утекти від лиця лука, — Покров пречистої і преблагословенної Діви; її покровом, ніби щитом, ми захищаємося, цілі від стріляння пробудемо, бо та Захисниця наша має тисячу щитів на наш захист, каже-бо до неї Святий Дух: "Твоя шия немов та Давидова башта ... тисяча щитів повішено на ній, усе щити лицарівв.

  Поставив колись Давид стовпа свого прекрасного й превисокого[7], який між Сіоном та нижче розташованим Єрусалимом на горі високій стояв і називався дочкою Сіоновою, і був той стовп поміж ними, як шия поміж тілом та головою, бо висотою своєю перевищував Єрусалим, а Сіону сягав. На стовпі тому повішено було щити і всю зброю до війни і захисту Єрусалиму. Уподібнює-бо Дух Святий Пречисту Діву Давидовому стовпу, бо та була дочкою Давидовою і є посередницею між главою Церкви — Христом і поміж вірними, що є тілом Церкви Його, перевищуючи Церкву, бо воістину вище всіх є, Христа ж сягаючи, бо плоть йому дала. Посередницею є й нині, коли стала в повітрі між небом та землею, між Богом та людьми, між подвигоположником Христом та воюючою Церквою, ніби стовп Давидів поміж Сіоном та Єрусалимом, наповнений кріпких щитів. Щити ж, кажу, — її всесильні до Бога за нас моління, що їх чули ті, котрі достойні були чесного її покрову: молилась-бо чуло як Матір до Сина і Творця свого, промовляючи слова в молитві милосердні та всемилостиві, й казала: "Царю небесний, прийми всяку людину, котра славить Тебе і закликає ім'я Твоє пресвяте на всілякому місці, і де буває пам'ять імені мого, те місце освяти і прослав тих, що прославляють Тебе, і тих, що мене, Матір твою, любов'ю пошановують, приймаючи їхні всілякі молитви та обітниці і збавляючи від усіляких бід та зол". Такі її молитви чи ж бо не щити, котрі захищають воюючу Церкву? Воістину є непереможні, в них же зможемо всі стріли вогненні погасити.

  Амвросій святий каже про Давидового стовпа[8], що з двох причин його поставлено: до захисту міста і для прикраси його. "Поставив, — рече, — стовпа Давид, щоб був захист, укупі й прикраса місту; захист, бо здалеку бачить ворога й проганяє його від міста; прикраса ж, бо всі високі єрусалимські будівлі перевищує своєю висотою". Недаремно отож тому стовпові уподібнена Покровителька наша, котра нам є стовпом кріпості від лиця ворожого; воістину захищає нас і прикрашає. Захищає, коли видимих і невидимих ворогів від нас далеко проганяє, коли полонених од вуз звільняє, коли мучених від духів нечистих збавляє, коли скорботних утішає, скривджених заступає, голодних живить, коли для збентежених пристанищем буває, хворих відвідує. Украшає-бо нас, покриваючи перед Богом соромотну голизну душі нашої своїми превисокими заслугами, як найдорожчими прикрасами, пречисленними благодатями, як невичерпним скарбом, бідність нашу наповнює, чинить нас доброприємними для очей Господніх. Прикрашає, коли тих, що не мають шлюбної одежі, своєю одягає ризою і чинить, щоб не була видна всевидючому окові соромота голизни нашої душевної, образом чого споконвіку була земля порожня і неприкрашена, тоді водами покрита, бо земля неприкрашена й порожня була образом грішної душі, що згубила свою красу, порожньою учинившись без добрих діл і чужою Божій благодаті. Води ж, що покривають неприкрашену землю, є прообразом милосердя Марії Богородиці, як море невичерпне і як ріки, що, не убуваючи, на всіх виливаються і всіх покривають. І коли Дух Божий ширяє поверх вод, то відповідно ширяє і поверх землі неприкрашеної, водами покритої, ніби не бачачи негарності її. Він є таємним прообразом того, що душа, покрита преблагословенним покровом Діви Богородиці, хоч буде і некрасна, не позбудеться благодаті Духа Святого, бо покров Пресвятої Богородиці негарності її, як вода неприкрашену землю, покриє і прикрасить красою своєю благодаті та притягне до неї Святого Духа. Прикрашає нас Пречиста Діва, коли грішних праведними, нечистих же чистими чинить; каже-бо про неї блаженний Анастасій Синаїт: "Волхвів апостолами, митарів же євангелистами чинить, а блудниць чистішими від дів робить"[9]. Так Марію Єгипетську, що була тоді блудниця, учинив тепер чеснішою понад багатьох дів, а коли спершу нечиста й скверна була, тепер як сонце сяє у Христовій Церкві за заступництвом Пречистої Діви Марії, котра всім, що до неї приходять, покров є і прикраса[10]. Прикрашає вона і весь духовний Єрусалим, Церкву, кажу, Христову, котра так співає:

О, дивна прикраса всім вірним ти є,

Пророцтва збуття,

Апостолам слава

І мученикам прикраса,

Дівству похвала

І всьому світу предивний Покров.

   На стовпі Давидовому зі щитами були всі стріли сильних. І цей одушевлений стовп, Пречистая Діва, має при собі стріли сильних, тобто молитви святих, котрі моляться з нею, бо не сама з'явилась у церкві, стоючи в повітрі, але з ангельським воїнством і з безліччю святих у білих ризах, котрі з благоговінням охрест неї стояли; усіх тих святих молитви за нас до Бога є наче стріли сильних, що можуть прогнати всі полки ворожі. Знає-бо Пречиста Богородиця, що війною є життя наше на землі, адже воює на нас ворог усіма своїми силами, посунув на нас усі свої полчища, обставив нас усіма своїми легіонами: "Бо пси оточили мене, обліг мене натовп злочинців"[11]. Розтулили на нас вуста свої, як лев, що нападає і рикає. Через те Небесна Цариця, пособити нам бажаючи, подвигнула на ворога нашого всі сили небесні, закликала пророків, апостолів, зібрала мучеників, дівственних, з'єднала праведних, преподобних і з ними приходить допомогти нам і ополчитися поруч нас і подати нам на ворога перемогу:

Тією-бо воздвигнуться побіди,

Тією-бо повергнуться вороги,

Із ангельським воїнством прийде[12].

   Є ж бо драбиною, Яковом побаченою[13], яку безліч ангелів оточує. Згадуючи тут драбину Якова, хто може дивуватися, чому ангели на ній не мають спокою, але постійно підіймаються і сходять; збагнувши ж, що драбина є прообразом Діви Марії, за словом до неї церковним:

Радуйся, мосте,

що до неба приводить,

І драбина висока,

що Яків її бачив, —

пізнаєте, чому не мають спокою на драбині ангели. Бо в молитвах невсипуча Богородиця велить ангелам, щоб з нею вкупі безнастанно допомагали людям, щоб, підіймаючись, зносили до Бога молитви тих, що моляться, спускаючись же, щоб приносили від Бога людям поміч і дарування. Та драбина і тепер зі собою із небес зведе безліч ангелів, носячи нам з висоти покров та захист. Прийде із ангелами, щоб ангелами своїми заповісти, що збереже нас на всіх шляхах наших, і всіх святих собори приведе із собою, щоб соборне за нас сотворити моління; наші ж грішні молитви соборно принесе до Сина свого й Бога нашого. Поміж усіма святими, що являлись у церкві із Пречистою Дівою, були два найбільші: святий Іван Предтеча, більший-бо за нього не постав із народжених жінками, і святий Іван Богослов, якого любив Ісус, котрий на груди Ісусові прилягав. Тих обох Молитвенниця наша взяла із собою на молитву за нас, що велике дерзновення мають до Бога, щоб швидше з ними Бога схилити на милість; багато-бо може ревна молитва! І стала Пречиста Діва поміж двома дівственниками, як кивот поміж двома херувимами, як престол Господа Саваота поміж серафимами, як Мойсей із простягненими долонями поміж Аароном та Хуром[14], Амалик же пекельний падає з темним краєм та силою своєю.

  Святкуємо-бо Покров Пресвятої Діви Богородиці, згадуючи преславне її явлення, що було у Влахерінській церкві і яке бачили святі Андрій та Єпифаній. Святкуємо ж, дякуючи покровительці нашій за таке превелике родові християнському явлене милосердя, старанно її молячи, щоб і тепер і завжди нас, тих, що покрову її просять, милостиво покривала, оскільки без її покрова та заступництва нам, котрі завше прогнівляють Бога, жити неможливо: багато-бо согрішаючи, численним підпадаємо карам, як то кажеться: "Багато хвороб — на безбожного"[15]. І вже загинули б за беззаконства наші, коли б не покривала нас премилостива Владичиця, коли б не предстояла та Предстателька, молячи за нас, хто б нас збавив од стількох бід, хто би зберіг дотепер вільних. Радить Ісая-пророк: "Сховайся на хвилю малу, поки гнів Господній перейде"[16]. Але де від гніву сховатися можемо? Покрову не зможемо ніде віднайти, пристрасні, окрім в єдиної Владичиці світу, що про себе вустами Духа Святого каже: "Я, наче мла, покриваю землю; під покровом-бо тої укриймося, котра, ніби мла, всю землю покриває"[17]. Але, о Пречестнійша Діво Богородице! Чому такій недобрій речі, млі, уподібнюєшся? Чи нема тобі сонця, місяця, зір на уподібнення, як із почудуванням сказано про тебе: "Хто це така, що вона виглядає немов та досвітня зоря, прекрасна, як місяць, як сонце ясне"[18]. Мла ж яку має красу, що уподібнюватися їй не бридишся? Мла ж бо над землею множиться і покриває її; тоді всі звірі від ловців цілі лишаються, ніхто-бо їх зловити не зможе — це таїна є, чому Пречиста Діва назвалася млою, бо від ловців ховає нас. Ми, грішні, через нашу нелюдськість скотина є і звірі, за Золотоустовим розмислом: "Череву пригоджуємо, як ведмеді, плоть потовщуємо, як мул, пам'ятозлобствуємо, як верблюди, хапаємо, як вовки, гніваємося, як змії, угризаємо, як скорпіони, підступні є, як лисиця, злоби отруту носимо, як єхидна[19]. Таких нас, звірів, доганяють всілякі ловці, досягає праведний гнів Божий, відомщуючи всі наші лихі починання. Бог помсти Господь, Бог помсти не вагається[20]. "Беззаконня мої досягли вже мене, так що й бачити не можу"[21]. Досягає нас ворог невидимий: "Він для мене ведмедем чатуючим став, чатуючи мене, немов лев той у сховищі"[22]. "Нахвалявся був ворог: "Поженусь — дожену ... меча свого вихоплю я — і понищить рука моя їх"[23]. Але дерзаймо: маємо мисленну млу, що покриває нас, — Пресвяту Діву Марію, на неї уповаймо, до неї прибігаймо, під покровом її й волосина голови нашої не загине, тільки замилувано до неї воззовемо, кажучи: "Сховай нас в крові[24] твоєму, покровительнице наша, Пресвята Діво, у день зол наших покрий нас. Всі дні життя нашого злі є, як колись старозаповітний Яків сказав: "Короткі та лихі були дні часу життя мого"[25]. Лихі наші дні, і в них бачимо лихе, і самі в них багато творимо зла, "збираючи собі гнів на день гніву"[26]; всі-бо тії наші дні злії і твого, о Пресвята Діво, вимагають покрову. Покрий нас в усі дні наші, а найбільше в день лютий; коли душа від тіла має розлучитися, постань нам у поміч і покрий нас од повітряних піднебесних духів злоби і в день страшного суду сховай нас у таїні покрову свого. Амінь.

                                                                       Митрополит Димитрій Ростовський  (  із Житія святих )