Житомирська Єпархія

Українська Автокефальна Православна Церква

Офіційний
сайт

Проповідь у неділю 21-шу після П'ятидесятниці.

Слава Ісусу Христу!

Дорогі брати та сетри!

  Без надії неможливо жити християнину, бо надія на Бога - це той рятівний якір, який утримує нас і від необдуманих вчинків, і від відчаю, і від гріхів.

Господь наш Ісус Христос дивним чином неодноразово воскрешав померлих: і сина вдови Наїнської, Лазаря, який вже чотири дні лежав в гробі. Багато людей безбожників насміхаються над православною вірою у воскресіння мертвих, та вважають це як поему, міф, чи байку.

Часто в нашому житті трапляється що людина думає що ніби вже все пропало. Страшно втрачати близьких - батьків, братів і сестер, друзів. Але немає, більшого горя,  яке відчуває матір, втрачаючи свою дитину: все життя її немов обривається, втрачає сенс. Сьогодні ми споглядаємо і матерів наших Захисників на Сході, які боронять державу віддаючи своє життя. Але ми не можемо навіть трохи собі уявити, що ж  пережила Матір Сина Божого, яка стояла біля хреста Сина Свого. Матір Божа не стала б нашою Матір'ю і Матір'ю Церкви, якби не пройшла через це велике, безмірне страждання, про який преподобний  Феодосій Печерський сказав: «Коли Вона стояла при Хресті, тоді як океан, була її скорбота, і муки душі Її були незрівнянно більшими, ніж Адамові мука по вигнанні з раю».

Але трохи дивно та незрозуміло що безбожники наївно вірять в те, що мертвих можна воскрешати способами науковими. Як одного разу в одному містечку повірили в те, що хлопець який помер пару років тому міг воскреснути, як його останки були просочені азотною кислотою.

Ми з захватом читаємо євангеьську оповідь про те, коли з маленького містечка виносили труп єдиного сина однієї нещасної вдови, і ми читаємо як Ісус Христос, змилувався над нею, зупинив тих хто ніс труну і сказав: «…отроче, кажу я тобі, встань!» І піднявся мертвий, та й сів із подивом дивлячись навкруги (Лк. 7, 11-15).

Варто подумати про те, навіщо ж Ісус Христос воскрешав мертвих? Святитель Лука Кримський зазначає що, Ісуса Христа спонукала до цього любов, і співчуття до пропащого людства, приречених на смерть. Ми читаємо в Єванглії, що перед воскресіння Лазаря Господь наш Ісус Христос  був схвильований, і сльози текли зі святих очей Його. Він не міг дивитися, як мучилися від горя Марфа, і Марія, сетри Лазаря. Любов керувала Спасителем. У Нього була і ще одна мета – щоб показаи людям що, що він владний і над смертю. Це не означає що він не міг би уникнути свої смерті стражданнями на Чесному Хресті Господньому, але Він тим самим добровільно себе віддав на смерть заради нашого спасіння в майбутньому житті, в житті – вічному.

Ми повинні усвідомити і розуміти , що саме смерть може іноді виглядати як покарання за гріх, бо Спаситель не забуває навчати нас різними способами, в тому числі і через смерть наших близьких. Але для самої людини, навіть якщо він помер передчасно, наприклад, в результаті нещасного випадку, навіть якщо помер без покаяння, смерть не є покаранням. Смерть - це перехід туди, де людину чекає зустріч з Богом. І якщо смерть передчасна за людськими важилями, то вона ніколи не передчасна в очах Божих. Тільки Бог знає той момент, коли кожному з нас належить померти, і тільки Він визначає день і годину нашої смерті – а ніхто інший.

Є й ще одна причина по якій людина може померти передчасно: коли вона настільки затьмарена в гріху, що його перебування на землі стає марним, і Бог припиняє життя цієї людини, поки залишається для нього надія на порятунок. Померти в гріху дуже страшоно, не встигнувши покаятися; але це все ж краще, ніж дожити до того, коли виправлення стане неможливим.

Тому й споглядаємо ми часто у Єванглії  вислови: «У Бога немає мертвих, але всі живі». І там, за порогом смерті,  Господь  запрошує покинувши цей світ в Своє Царство. Недарма в Євангелії Спаситель так часто говорить: «У світі будете мати скорботу, але будьте відважні, Я переміг світ». «Блаженні засмучені, бо вони будуть утішені». «Ви тепер маєте печаль, але Я побачу вас знову, і зрадіє серце ваше».

Це - наша сумна, тимчасова печаль, але не біда! Тоу що Ісус Христос наш Господь Сам відновлює нашу мужність Своєю вірністю і Своєю Божественною силою. Він Сам позбавляє нас від диявола, гріха і смерті.

Тому не варто боятися нам смерті, а навпаки - потрібно до неї готуватися. Наше тіло схильне до хвороб, а душа до страждання, ніхто вік не застрахований від раптової смерті. Перехід в інший світ - це як якби нам, що живуть в старому будинку без світла, води і опалення, який ось-ось готовий зруйнуватися і потрібно постійно його подлативать, пропонували прекрасне міцне житло з усіма зручностями. Невже, звикнувши до убогого існування, ми відмовимося від кращого?!

Дорогі мої у Христі, сьогодні ми також вшановуємо пам’ять святих отців VII Вселенського Собору. Відбувся цей собор в 787 році в місці Нікеї за імператриці Ірини, в ньому брали участь 367 отців.

Цей собор було скликано проти іконоьорської єресі, яка виникла за 60 років до собору. Собор засудив і відкинув іконоборчу єресь та постановив – ставити і покладати в храмах, разом із зображенням чесного і животворчого хреста Господнього і святі ікони, відповідно вшановувати їх, підносячи розум і серце до Господа Богу, Божої матері і святих, які на них зображені.

Однак навіть після 7 Вселенського собору гоніння на святі ікони знову були відновлені наступними трьома імператорами – Львом Вірменином, Михайлом Бальбою, та Феофілом – і майже 25 років хвилювали Церкву.

Шанування  ікон було остаточно відновлено і затверджено на Помісному Константинопольському соборі в 842 році, за імператриці Феодори.

На цьому соборі з вдячності Господу Богу, який дарував Церкві перемогу над іконоборцями та всіма єретиками, івсстановлено свято Торжества Православ’я, яке належить святкувати в першу неділю Великого посту і яке відзначається дотепер у всій Вселенській Православній Церкві.

Дорогі брати і сестри, ми повинні триматися цих догматів, триматися Церкви, триматися її вчення. І, найголовніше, молитися, щоб не відхилитися від Істини і не впадати в розкол. І тоді всі ми зможемо досягти Царства Небесного!

Кожна людина повинна любити Бога, любити не тільки із вдячності, але головним чином тому, що у лю­бові до Бога полягає сутність життя всіх розумних істот. Ось чому Ісус Христос сказав, що любов до Бога — це перша і найбільша, а значить, і найважливіша заповідь.

І Богу нашому Слава навіки віків Амінь.

                                                                                                                                  Ієрей Юрій Віг


Церковний календар