Житомирська Єпархія

Українська Автокефальна Православна Церква

Офіційний
сайт

Благовіщення Пресвятої Богородиці.

Радість благовіщення, свободу знамення, з рабства звіль­нення сповіщає ангел Діві. Ангел з Дівою говорить, але не так, як колись бесідував з жінкою змій у раю. У шостий. — каже євангеліст, — місяць посланий був ангел Гавриїл від Бога до Діви, зарученої мужеві. Посланий був Гавриїл, аби цілому світові спасення благовістити. Посланий був Гавриїл, несучи підпис Адамового поклику. Посланий був Гавриїл до Діви, щоб безчестя жіноче на честь перетворити. Посла­ний був Гавриїл, аби чесному Женихові спочивальню приго­тувати. Посланий Гавриїл до Діви, зарученої Йосифові, але береженої для Сина Божого. Посланий без­плотний до Діви чистої. Посланий був вільний від гріха до тої, що не пізнала тління. Посланий світильник пресвітлий, сповіщаючи сонце правди. Послана була ранкова зоря, яка йде перед світлом дня. Посланий Гавриїл, щоб сповістити про Того, Хто в лоні Отчому є і на руках матері спочиває. Посланий Гавриїл, щоб показати Того, Хто на престолі си­дить і у вертепі лежить. Посланий воїн, проголошуючи Цареву таємницю, таємно вірою пізнавану, цікавістю ж не віднай­дену. Тайну, якій поклоняються, а не людським розумом мі­няють. Тайну, що божественним, а не людським розумом осягається. У шостий місяць посланий був Гавриїл від Бога. У який шостий? — Відколи Єлисавета прийняла благовіщення, відколи Йоана зачала. Звідки ж Те пізнати, сам ангел, говорячи до Діви, так повідомляє: «Ось Єлисавета, родичка твоя, і вона зачала сина у старості своїй, і ось шостий місяць тій, яку називали неплідною». У місяць шостий від зачаття Йоанового: годилося-бо, щоб перед воїном слуга йшов, спра­ведливо було, щоб вісник провістив прихід Владики. У місяць шостий посланий був ангел до Діви, зарученої мужеві, — до зарученої, а не пошлюбленої. До зарученої, але збереженої.

Чому ж зарученої? Щоб не довідався розбійник [диявол] таємниці, бо знав лукавий, що через Діву прийде Цар. Бо й він чув голос Ісаї, що говорив: «Ось Діва у лоні зачне і наро­дить Сина». Наглядав за кожною дівою, щоб, де відчує ту тайну, там зразу завдати безчестя. І через те Господь через заручену Діву прийшов. Заручену мужеві, йому ж ім’я Йосиф. Почуй, що про того чоловіка і про Діву говорить про­рок: «Дасться ця книга запечатана мужеві, що умів читати писання», тобто Діва, воістину нетлінна. Від кого ж дасть­ся? Від священиків. Якому чоловікові? Теслі Йосифові. Цей Йосиф, браття, спершу до чесного приєднався шлюбу, наро­див дітей. Тоді, після дружини своєї, відмовлявся взяти іншу, в чистоті перебував, виховував дітей своїх у настановах і страху Господньому. Коли ж Павло-апостол на проповідь Євангелія вийшов, одного із синів його зустрів. Іншого, ка­зав, з апостолів не бачив, лише Якова, брата Господнього, не від Марії, але від Йосифа народженого. Коли-бо священики цнотливому Йосифу Діву заручили, віддали її тому, хто часу шлюбу чекав. Він же, її приймаючи, воістину зберегти її не­тлінною мав, і це задовго передбачив пророк, провістивши: «Дасться книга запечатана мужу, який уміє читати писання», тобто тому, що шлюбне єднання вже знав. І сказав: «Не мо­жу читати». — «Чому не можеш читати, Йосифе?» — «Не можу читати, бо книга є запечатана».  «Для кого ж та запечата­на книга бережеться?» — «Для Творця всього на обитель». Але до попереднього повернімося.

У місяць шостий посланий був Гавриїл до Діви Марії, прийняв від Бога веління таке: «Чуєш, ангеле, будь служите­лем страшному і сокровенному таїнству, чудові послужи, милосердям-бо своїм спонуканий, спішу зійти на пошуки Адама заблукалого. Того, хто створений за Моєю подобою, гріх, спотворивши, на землю із раю кинув, розтлив діло рук Моїх, затьмарив красу, яку Я створив. Вовк викрав вихованця мого. Подорожує вигнаний громадянин раю, дерево життя полум'яна зброя береже. Замкнулося едемське місце насо­лоди. Над заблукалим змилосерджуся, ворога схопити хочу. Хочу, щоб ця тайна всім небесним силам незнаною була, то­бі єдиному лише повідомлена. Іди-бо до Діви Марії, іди до одушевленого града, про нього ж говорить пророк: «Пре­славне говориться про тебе, граде Божий». Піди до словесно­го мого Раю, іди до східних дверей, іди до обителі, Слова Мого достойної. Іди до другого неба, яке є на землі, іди до хмари легкої, і сповісти про нетлінне Моє Пришестя. Іди до святилища Мого приготованого, іди до світлиці божествен­ної вочоловічення Мого, іди до чистої ложниці народження Мого в тілі. Говори у вуха словесного кивоту Мого, хай при­готує Мені входи слуху. Вважай, щоб не збентежив її ані не настрашив душу Діви. До церкви тої Божої підійди лагідно. Перший твій голос радість нехай їй принесе. Скажи: «Радій, благодатна, бо помилую скривджену Єву».

 Чувши це, ангел і собі, що гарно було, думав: «Дивна це річ, її розуміння жод­ними словами пояснити не можна. Його бояться херувими, Його серафими не сміють бачити, Його всі ангельські сили охопити не можуть. Особливим якимось таємним чином повідомляється в утробі отроковиці Діви Його перебування і власної Його Особи присутність їй сповіщається, входжен­ня ж Його в неї має бути через слух її. І Той, що Єву осудив, доньку її прославити намагається, говорить-бо: «Хай приго­тує мені слух свій на вхід. Хіба може утроба дівоча вмістити невмістимого? Воістину таїнство велике і страшне». Коли ангел так думав, сказав до нього Владика: «Чого вагаєшся, о Гавриїле, через новину речі? Чи не був ти незадовго перед цим часом посланий від мене до Захарії-священика? Чи не сповіщав йому Йоанове зачаття? Чи не навів кари на неві­руючого єрея? Чи не зв’язав мовчанням старцеві язик його? Чи не утвердив ділом те, що ти говорив словом? Чи не при­йшло за благовіщенням твоїм його звершення? Чи не зачала неплідна? Чи не послухала зістарена утроба? Чи не відійшла неплідности недуга? Природи втекла нездатність, і що є та­ке, чого б Я не міг зробити? Чому маєш сумнів?».

 Тоді ангел: «Все для Тебе, — казав, — Владико, можливе: єства неміч зці­лити, хворіб імлу розігнати, члени мертві до сили життя по­вернути, єству зістареному звеліти, щоб дітей родило, у не­плідної утроби непліддя забрати, висохлу тростину у злаковидний образ перетворити, землю неплідну явити матір’ю снопів — усе те звичайне для сили Твоєї діло. Свідками є Сара і Ревека, після них Анна — вони колись великою недугою неплідности хворіли, від Тебе звільнення прийняли. Але щоб діві без єднання з чоловіком народити — це перевершує зако­ни єства і виявляє річ і Твою в дівиці присутність, бо Того, Кого небо і краї землі не вміщають, дівоча помістила утро­ба».

Знову-бо до нього Господь: «Як покров Авраама невмістимого Мене вмістити зможе?». Відповів ангел: «Тому що маєш безодню гостинности. І воістину там, о Господи, явив себе Авраамові у дверях покрову його і вийшов, усе сповню­ючи. Як же понесе Марія вогонь Божества? Престол Твій пломенить, промінням осяяний, чи може Діва Тебе носити і бути неопалимою?».

 Знову-бо до Нього Владика: «Якщо опа­лив вогонь купину в пустелі, то, певна річ, і Марію опалить Моє у ній буття. Якщо ж вогонь той у пустелі, який вогонь Божества мого передзнаменував, купину швидше оросив, ніж опалив, то що скажеш про істину, яка не у вогненному полум’ї, але в образі дощу сходить?».

 Тоді ангел, веління Бо­же виконуючи, пішов до Діви і світлим голосом скликнув, кажучи: «Радуйся, обрадованна, Господь з тобою. Більше не здолає диявол роду твого. Де ж бо раніше той ворог рану зробив, там лікар докладає лікування. Де був смертного вхо­ду початок, звідти життя собі вхід відкриває, через жінку витекло зло на народ людський, через жінку витікають найкращі блага. Радій, благодатна, не соромся, що жінка причи­ною була осудження, ти бо Судді й Іскупителя матір’ю бу­деш. Радій, обрадованна, що маєш народити Спаса світу. Радій, обрадованна, мати життя, через яке втратить силу смерть. Радій, одушевлена церкво Божа, небес купино і землі нетісне вмістилище. Радій, єства невмістимого найпросторіше поселення. Радій, Жениха овдовілого, світу мати непороч­на. Радій, запустілого світу оновлення. Радій, Маріє, ти-бо достойна прийняти в себе мислене сонце завдяки чистоті своїй. Радій, небесної веселости спадкоємице. Радій, бо че­рез тебе цілому світу радість засяє і людський рід у поперед­ній сан вертається. Радій, обрадованна, ти-бо маєш на руках своїх носити Владику всіх».

Це чуючи, Марія думала собі, що це є: чи не якась зваба і чи не прийме смерть замість ві­тання, як же колись Єва, праматір наша. Коли так вона дума­ла, сказав ангел: «Господь з тобою, не бійся, Маріє, знайшла ти благодать у Бога, приймеш у лоні і народиш Сина, даси ім’я Йому Ісус, Він великим буде і Сином Вишнього назветь­ся. І дасть Йому Бог престол Давидів, і царству Його не буде кінця». Сказала ж Марія: «Як це буде, коли мужа не знаю?» Ангел мовив їй: «Дух Святий зійде на тебе, і сила Вишнього тебе осінить, Той-бо, Хто народиться від тебе, Си­ном Божим є».

Після Благовіщення ангельського, вставши, Діва пішла швидко в гори до Єлисавети, родички своєї, у дім Захарії. І коли привітала Єлисавету, затріпотало немовля у лоні її, сповнив-бо її Духа Святого прихід Маріїн. І де обрадованна проходила, там усе сповнювалося радости. Йоан-бо в утробі матері тріпотав і підстрибував через Маріїне вітання. Промо­вила ж Єлисавета голосом великим: «Благословенна ти між жінками, і благословенний плід утроби твоєї. Звідки це мені, що прийшла до мене мати Господа мого. Благословенна ти між жінками, ти-бо початок воскресенню зробила, ти нашим входом у рай єси, і вже ніхто не буде докоряти роду жіночо­му. Більше не боятимуться онуки Євині прокляття, Христос-бо, роду нашого Визволитель і Творець неба та землі, із твоєї святої утроби виходить».

Пречиста ж Діва пресвітліша, сло­ва ті чуючи, освячений же ум маючи, коротко Тайну Божу розповівши, мовила: «Величає душа моя Господа, і утішився дух мій в Бозі, Спасі моїм». Прийняла Ізраїля, отрока свого, пом’янути милість, яку обіцяв Авраамові і насінню його довіку. Чи бачиш, як свята Діва і праведного Авраама доскона­лість перевищила, і від усього творіння стала більшою. Через Неї бо прийшов Христос, лікар немічних. Тим, що у пітьмі сиділи, праведне засіяло сонце. —  Нині невимовна і преславна тайна нам, грішникам, подається, щоб і ми, браття, прикрасилися чеснотами, одноголосно заспівали Богородиці, кажучи: «Радій, обрадованна, ти-бо днесь Творця всього світу в утробу свою прийняла. На Нього ж не сміють глянути херувими. Радій, одушевлене небо, в яке Господь плоттю оселився. Радій, золотий світильнику, переповнений єлеєм невимовної Божої до нас милости. Радій, красо Якова, яку вибрав Бог і більшою тебе зробив від ангелів. Радій, світла хмарко, що Бога носиш несказанно. І закінчилися на тобі пророцтва: той-бо з пророків дверми тебе нарік, а інший купиною палаючою і неопали­мою, а інший горою святою, інший же джерелом запечатаним і раєм богонасадженим. Справді велике і преславне в Тобі сталося, Владичице. Ти, о пресвята Діво Богомати, вища від усілякої похвали, і як зможемо достойно тебе похвали­ти? Тіло-бо від тебе прийняв Бог наш, і тобі всіляке творіння хвалу приносить. Відвідай нас, о Богородице, убогих і грішних, і визволи нас від всілякої біди, і сподоби нас Царства Сина твого і Бога нашого, Господа Ісуса Христа, Йому ж слава і держава, разом з Отцем, і пресвітлим, і благим, і живо­творним Духом нині, і завжди, і навіки-віків. Амінь.

                                   


Церковний календар