4.02.2018 | Неділя про блудного сина.
ПРО ПОКАЯННЯ
Повчання в тиждень блудного сина
Святитель Ігнатій (Брянчанінов)
Любі браття! Свята Церква, ця чадолюбивая мати віруючих, яка народила їх у порятунок і приймає на себе всі турботи, щоб чада її не втратили своєї спадщини – Неба, готуючи їх до успішного скоєння настає подвигу святої Чотиридесятниці, постановила сьогодні читати на Божественній Літургії притчу Господа нашого Ісуса Христа про блудного сина.
У чому полягає подвиг святої Чотиридесятниці? Це – подвиг покаяння. В ці дні ми стоїмо перед часом, переважно присвяченому покаяння, як би перед брамою його, і славимо виконану розчулення пісня: покаяння відкрий нам двері, Жизнодавче! Що найбільш виявляє нині чута нами у Євангелії притча Господа нашого? Вона виявляє незбагненне, нескінченне милосердя Отця Небесного до грішників, що приносить покаяння. Радість буває перед ангели Божими про єдиний грішниці, що кається (Лк. 15: 10), – сповістив Господь людям, закликаючи їх до покаяння, і, щоб ці слова Його сильніше закарбувалися в серцях слышателей, благоволив доповнити їх притчею.
«Один багатий чоловік, – повідає євангельська притча, – мав двох синів. Молодший з них просив батька, щоб він виділив наступну йому частину маєтку. Батько виконав це. По закінченні небагатьох днів меншою син, забравши дісталася йому майно, пішов у далеку країну, де розтратив маєток, проводячи життя розпусне. Коли він прожив все, в країні тій став голод. Син багатія не тільки почав бідувати, але і прийшов у скрутне становище. До такої крайності він пристав до одного з місцевих жителів, а той послав його на поля свої пасти свиней. Нещасний, томимый голодом, радий би був наповнити живіт, тим грубим кормом, яким харчувалися свині! Але це виявилося неможливим. У такому положенні він, нарешті, очувствовался і, згадавши достаток, яким сповнений батьківський будинок, зважився повернутися до батька. В думках він приготував для умилостивления батька, свідомість гріха, свідомість свого недоліки і смиренне прохання про зарахування вже не до сімейства батьківському – до сонму батьківських рабів і найманців. З таким сердечним запорукою молодший син відправився в шлях. Ще був він далеко від батьківського дому, як батько побачив його, побачив і зглянувся над ним: побіг назустріч до нього, кинувся на шию йому, став цілувати його. Коли син виголосив приготовані сповідь і прохання, батько звелів рабам: “Принесіть негайно одежу найкращу, облеките його нею, покладете перстень на руку його та одягніть чоботи на його ноги. Наведіть і заколіть вгодованого бичка: ми укусимо та тішмося. Цей син мій був мертвий, але ожив, пропадав, але знайшовся!" Старший син, завжди покірний волі батька, який перебував на полі, повернувся під час бенкету в будинок. Він знайшов дивним поведінка батька стосовно до молодшого сина. Але батько, воодушевляемый праведностию любові, перед якою всяка інша праведність мізерна, нікчемна, заперечив йому: “Сину мій! Ти завжди зі мною, і все моє – твоє. А тобі треба було б радіти, і звеселитися про те, що цей брат твій був мертвий і ожив, був пропав і знайшовся!"" (Див. Лк. 15: 11-32).
Меншою син, по вираженню святих Отців[1], може бути образом і всього занепалого людського роду і кожного людини-грішника. Наступна частина маєтку меншому синові – дари Божі, якими сповнений кожен чоловік, переважно ж християнин. Кращу з Божих дарів – розум і серце, а в особливості благодать Святого Духа, що дарується кожному Християнину. Вимога у батька наступній частині маєтку для вживання її по свавіллю – прагнення людини скинути з себе покірність Богу і слідувати своїм власним помислам і побажань. Згодою батька на видачу маєтку зображується самовладдя, яким Бог вшанував людини у вживанні дарів Божих. Далека країна – життя гріховна, видаляє і отчуждающая нас від Бога. Розтрата маєтку – виснаження сил розуму, серця і тіла, особливо ж образа і отгнание від себе Святого Духа гріховними діяннями. Злидні меншого сина: це – порожнеча душі, що утворюється від гріховного життя. Постійні жителі далекої країни – миродержители темряви віку цього, занепалі духи, постійні у своєму падінні, у відчуженні від Бога; їх впливу підпорядковується грішник. Стадо нечистих тварин – думки і почуття гріховні, які поневіряються в душі грішника, пасуться на пасовиська її, вони – неминучий наслідок гріховної діяльності. Марно надумав би людина заглушати ці думки і відчуття виконанням їх: вони найбільш нездійсненні! А та виконання можливих людині пристрасних помислів і мрій не знищує їх: збуджує з удвоенною силою. Людина створена для Неба: одне істинне добро може служити для нього задовільним, жизнеподательною їжею. Зло, привертаючи до себе і зваблюючи смак серця, пошкоджений падінням, здатне тільки засмучувати людські властивості.
Жахлива порожнеча душі, яку виробляє гріховне життя! Нестерпна мука від пристрасних гріховних думок і відчуттів, коли вони киплять, як хробаки, в душі, коли вони терзають подчинившуюся їм душу, насилуемую ними душу! Нерідко грішник, томимый лютими помислами, мріями і побажаннями нездійсненними, приходить до розпачу; нерідко він зазіхає на життя свою, і тимчасову й вічну. Блажен той грішник, який у цю тяжку годину прийде в себе і згадає необмежену любов Отця Небесного, згадає безмірне духовне багатство, яким рясніє дім Небесного Отця – свята Церква. Блажен той грішник, який, жахнувшись своєї гріховності, захоче позбавитися від гнітючої його тяжкості покаянням.
З притчі Євангелія ми навчаємося, що з боку людини для успішного і плідного покаяння необхідні: зір гріха свого, свідомість його, каяття в ньому, сповідування його. Звертається до Бога з таким сердечним заставою, ще далеко йому сущу, бачить Бог, бачить і вже спішить назустріч до нього, обіймає, цілує його Своєю благодаттю. Ледь упокорений виголосив визнання гріхів, як милосердний Господь наказав рабам – служителям вівтаря і святим Ангелам – одягнути його в світлий одяг непорочності, надіти на руку перстень – свідоцтво поновленого єднання з Церквою земною та небесною, взули ноги в чоботи, щоб його діяльність була охороняється від духовного тернину міцними постановами таке значення мають чоботи – заповідями Христовими. В довершення дій любові поставляється для вернувся сина трапеза любові, для якої закалается телець вгодований. Цією трапезою означає церковна трапеза, на якій пропонується грішникові, примирившемуся з Богом, духовна нетлінна їжа й питво: Христос, давно обіцяний людству, приуготовляемый невимовним милосердям Божим для занепалого людства з найбільш хвилин його падіння.
Євангельська притча – Божественне вчення! Воно глибоко і піднесено, незважаючи на незвичайну простоту людського слова, в яку було прихильним зодягнутися Слово Боже! Премудро встановила свята Церква всенародне читання цієї притчі перед наступающею Четыредесятницею. Яка звістка може бути більш утешительною для грішника, що стоїть в подиві перед брамою покаяння, як не звістку про нескінченному і неизреченном милосердя Небесного Батька до упокореним грішникам? Це милосердя настільки велике, що воно здивувало самих святих Ангелів – первородних синів Небесного Батька, ніколи не переступили жодної Його заповіді. Світлими і високими умами своїми вони не могли осягнути незбагненного Божого милосердя до занепалого людства. Вони потребували щодо цього предмета в одкровення, і навчилися з одкровення Згори, що їм личить веселитися і радоватися, яко менший брат їх рід людський – мертвий бе, і оживе: і изгибл бе, і обретеся при посередництві Викупителя. Радість буває перед ангелами Божими навіть про єдиний грішниці, що кається.
Любі браття! Вживемо час, призначений святою Церквою для приготування до подвигів святої Чотиридесятниці, згідно його призначенню. Вживемо його на споглядання великого милосердя Божого до людини і до кожної людини, що бажає за допомогою істинного покаяння примиритися і з'єднатися з Богом. Час земного життя нашої безцінне: в цей час ми вирішуємо нашу вічну долю. Так дарується нам вирішити вічну долю нашу на спасіння наше, радование нам! Так буде радование наше нескінченно! Так совокупится воно з радістю святих Божих Ангелів! Так виповниться і прийде радість Ангелів і людей у вчиненні волі Небесного Отця! Яко несть воля перед Отцем Небесним, та загине один із цих малих (Мф. 18: 14) людей, умаленных і уничиженных гріхом. Амінь.
Святитель Игнатий (Брянчанинов)ПРЕС-СЛУЖБА ЖИТОМИРСЬКОЇ ЄПАРХІЇ.
Церковний календар
