Житомирсько-Поліська Єпархія

  14 ( 1 ) вересня за старим стилем називається в церковному Уставі початком індикту, тобто нового року. «Індикт» ― слово латинське, що означає «податок». Його збирали за наказом імператора в перший день вересня, коли завершувався збір врожаю.  

   Святі отці I Вселенського собору прийняли постанову починати новий рік з 1 (за новим стилем 14 ) вересня ― на честь славної перемоги, яку в 312 році здобув імператор Костянтин над язичником Максентієм. Костянтин став єдинодержавним правителем Візантійської імперії та проголосив християнство релігією вільного сповідування. Таким чином, усе коло великих Господських і Богородичних свят починається з Різдва Пресвятої Богородиці (8 (21) вересня) і закінчується Її Успінням (15 (28) серпня).   

   Свято церковного Нового року для багатьох християн часто минає непоміченим. Але саме перший день річного богослужбового кола посідає в ньому особливе і знаменне місце. Служба стає урочистішою, на утрені співається Велике славословіє, а піснеспіви дня розкривають значення свята і його роль у духовному житті християн. Вершиною богослужіння у цей день, своєрідним вінцем вважається читання Євангелія, яке розповідає про початок відкритого служіння Христа Спасителя після Його хрещення (Лк. 4, 16-22). За церковним переказом, це відбулося в перший день юдейського свята жнив, яке відзначали з 1 по 8 вересня. Тому стає зрозумілим і намір Церкви, яка зробила цей день початком новорічних свят.  

  Із 1492 року на Русі Новоліття відзначали як церковно-державне свято. А з 1547 року на всіх головних площах російських міст-фортець воєвода з боярами і єпископ із духовенством виголошували «Многоліття» царю. Головні урочистості відбувалися в Москві на Соборній площі Кремля. У 1582 році іноземний очевидець цієї події повідомляв: «На площі споруджується поміст, на який підіймаються митрополит і великий князь і сповіщають звідти про закінчення року. Митрополит святить воду і кропить нею князя і народ, благословляючи всіх хрестом, молиться про їхнє довге і щасливе життя, а народ у цей час голосно кричить: «Великому Государю нашому і дітям його многая літа!». При цьому всі радісно вітають один одного, бажаючи кожному довгого життя».  

   Навчальний рік у церковно-парафіяльних школах завжди починався з Новоліття, що й перейшло згодом у всі інші навчальні заклади.  

   Із днем Новоліття на Русі було пов’язано й багато народних традицій. Закінчувався період жнив, і у цей день жінки вперше сідали за прядки та кросна ― старовинні ткацькі верстати. У сім’ях, де були хлопчики шести-восьми років, святкували перше «саджання на коня». При цьому батько притримував сина, а хрещений батько повільно вів коня по двору. Це символізувало закінчення раннього дитинства й початок виховання воїна.   

   Церковне новоліття має для кожного християнина глибоке символічне та духовне значення. Цього дня Господь розпочав проповідь Царства Божого і засвідчив виконання старозавітних пророцтв про пришестя Месії-Спасителя і тим самим ― про кінець Старого і початок Нового Заповіту. Відтак день Церковного новоліття є найсприятливішим моментом, щоб залишити в минулому гріховне життя й розпочати життя нове ― згідно з євангельськими законами.