Житомирсько-Поліська Єпархія

   Браття! Успіння, цебто смерть Божої Матері, заставляє нас спом’янути про її життя на землі. Бо, коли найбільше своєчасно пригадати земне життя людини, як не тоді, коли життя це вже скінчилось, коли воно вже, як тільки що закінчений малюнок, стоїть перед нашими очима. Але саме з земного життя Богородиці майже нічого спом’янути, крім хіба того, що для Неї воно було сумне й тяжке.

   Сиротою зросла Вона при храмі; в чужій хаті свого свояка й заручника прожила молоді роки, в стайні для скотини породила Свого Сина; як і Її Божественний Син, так і Вона під старість не мала де голови прихилити. Прихилила лише її нещасну до хреста Сина Свого. В чужій хаті — ученика Христового Івана — Вона й померла.

   Так через все земне життя не мала Божа Матір нічого свого власного; не дав Їй Бог нічого свого, щоб усе чуже стало для неї таке дороге, як своє рідне. Не дав Христос Своїй Матері ні слави, ні утіхи за Її земного життя, але на Ній першій здійснив Своє слово: «Хто вірує в Мене, той, хочби й помер, житиме» (Ів. 11, 25). Отже хоч і померла Пречиста Діва, перейшла на небо до Сина Свого і Бога, але вона живе, вічно живе, і до кінця світу житиме й на землі. Життя Її тут на землі продовжується у всіх Христових церквах, у всіх незлічених побожних родинах, в душах мільйонів християн, у великих ознаках Її матірного піклування про всіх. І це життя на землі Пресвятої Богородиці, після Її смерти, стало безмежно повне славою, величністю, розлилось морем благодати Божої на весь світ.

Сини чоловічеські! — Так ніби каже Спаситель наш людям про Свою Матір після її смерти. — Ось Мати Моя захистом і покровою для вас нехай буде — скорботним утіхою, ображеним захисницею, знеможеним підтримкою, щоб усіх із безодні гріхів виводила. (Акаф. Покр. Пресвятої Богородиці). Після смерти Богородиці ввесь світ зробився для Неї, як свій рідний. Вона стала Матірю всього роду християнського. Про всіх Вона піклується, як Мати, всіх втішає, всім допомагає...

Любі брати і сестри, українці! І наша Україна не чужа для Пресвятої Діви Марії, і про неї   Вона дбає, і за нею пильнує, як за своїм рідним краєм, і це виявляє великими ознаками свого матірнього піклування, особливо в своїх чудотворних образах. І от на що повинні ми звернути свою увагу, — що свій догляд за нашою Україною Пресвята Богородиця найбільше сполучає із святом свого блаженного успіння.

   Ще за часів перших Київських князів, коли наш нарід щойно тільки був просвічений Христовою вірою, коли тількищо почала будуватись Христова церква на Україні, Пресвята Богородиця послала до Києва із своєї Атонської гори будівників, щоб збудувати церкву в тількищо заснованому Печерському манастирі в ім’я Її Успіння, і на благословенство цього манастиря дала їм образ свого Успіння. Ці будівники прибули до Києва до преп. Теодосія Печерського, і за його керівництвом збудували в Києво-Печерській Лаврі величну церкву в ім’я Успіння Пресвятої Богородиці, і в ній поставили й чудовий образ Успіння Богоматері, що й до наших часів є благословенством Києву і всій Україні від Божої Матері, а мощі святих 12-ти будівників Печерської Лаври спочивають у лаврських печерах.

   Коли Україна переживала дуже тяжкі часи поневолення й руйнації від турків, татарів та поляків, Пречиста Діва Марія з’явилась преп. Йову на горі Почаївській, — звеліла збудувати на Її пошану церкву на цій горі, як кріпкий захист від ворогів і теж в ім’я Свого Успіння, і слід Своєї ноги залишила на камені, з під якого забило джерело води. На цій горі засновано Почаївську Лавру з величною церквою Успіння Божої Матері з чудовим образом Успіння. Дійсно, Почаївська Лавра провадила найбільш завзяту боротьбу з поляками-католиками й уніятами за свою віру, — на деякий час була перейшла навіть до рук уніятів, нераз її облягали і турецькі й татарські загони, але за допомогою Божої Матері всі ці тяжкі пригоди закінчились перемогою православної віри й українського народу.

  Отже, браття, ми бачимо, що Пресвята Богородиця долю нашої України поставила в якийсь таємний, але близький зв’язок із своїм блаженним Успінням. На що ж вказує, чого навчає нас цим Пречиста Діва Марія? Чи не тому, що як вона — шляхом сумного, нужденного земного життя Успінням своїм — досягла великої слави й пошани на землі, так і український народ Вона — шляхом тяжкого, довгого приниження та поневолення — веде до славного, вільного, достойного життя?

  Браття! Зараз ми переживаємо надзвичайно тяжкі й відповідальні часи. Тепер вирішається доля не тільки українського народу, але й більшости народів світу — чи жити їм надалі, і як жити, чи померти. Для українського народу це питання ще гостріше, ніж для інших, бо наш народ ще властиво не жив вільним життям, ще не творив сам своєї історії; різні ворожі вітри крутили ним у вирі своєму, як хотіли, а сучасна хуртовина і зовсім поставила під загрозу і його національне і християнське життя.

  Отже чи буде жити наш український народ? Чи — після довгого, нужденного, підневільного життя — наш народ досягне волі, слави і пошани між іншими народами світу, чи так і помре, власне й не бачивши просвітлого життя? Ой, коли б тільки наш народ не зрадив       Христовій вірі, не відцурався від своєї Покрови й Захисниці — Божої Матері, він хочби й помер у цій заверусі, все ж житиме, бо Пресвята Матір наша — Пречиста Діва Марія — і по смерте живе, бо Христос Спаситель є «воскресіння і життя» (Ів. 11, 25), і сам своєю смертю здобув вічну непереможну славу й воскресіння і для Своєї Пречистої Матері, по успінні Її створив величню славу і пошану.

  Любе братерство! Наш народ завжди щиро шанував свою Покрову і Захисницю в бідах — Пречисту Діву Марію, особливо свято Її блаженного Успіння, переходу Її від землі на небо. В це свято на всеношній по всіх церквах творився урочистий похорон Пресвятої Богородиці, обгортався співами і обрядом, на зразок того, як ми правимо похорон над плащаницею Христа Спасителя на всеношній у страсну суботу. У всіх українських церквах в давнину, крім плащаниці Христової, існувала і плащаниця Божої Матері з образом її Успіння. Підчас всеношної, підчас співу «Бог Господь», на свято Успіння цю плащаницю виносили посеред церкви, прикрашали квітами, світлом, і над нею правився похорон, а після Великого славослов’я плащаницю урочисто тричі обносили навкруги церкви — на спогад перенесення і похорону Її апостолами в саду Гетсиманськім, де й досі показують Її гріб. Про цей обряд є певні відомості в старовинних книгах Києво-Печерської Лаври.

  Отже і наша свята Українська Церква відновляє цей старовинний обряд пошани до Божої Матері на свято Її Успіння. Зараз ми винесемо плащаницю Божої Матері, відправимо над Нею похорон по старовинних книгах, а після Великого славослов’я, вшануємо Успіння Божої Матері, і похорон Її тіла в саду Гетсиманському, урочистим обнесенням Її плащаниці навкруги церкви зі світлом і квітами, як ознакою блаженного життя Пресвятої Діви і після Її смерти.

  О, Пречиста Діво Маріє! По Успінні Твойому, і в цей час, і на далі, не залишай нас і ввесь народ наш, по всьому світі розкиданий, без Твоєї могутньої Покрови й допомоги, і молитвами Твоїми визволяй від смерти душі наші! — Амінь!

                                                                        Митрополит Василь Липківський