Житомирсько-Поліська Єпархія

… “І знову прийде зі славою судити живих і мертвих і Царству Його не буде кінця”…Євангеліє М'ясопусної неділі розповідає нам про Страшний Христовий Суд наприкінці часів. І суд цей, як каже Євангеліє, буде остаточним, а присуд вічним. І розділить Господь людей своїх судом на тих що праворуч і тих хто ліворуч. І здивуються одні з несподіваного спасіння а інші з несподіваного засуду. Бо одні не знали, що вчинками своїми умилостивлюють Бога, а інші не знали, що Його відкидають своїми ділами. В сьогоднішній притчі ми стали свідками величі Господньої. Бачимо Бога, могутнього Царя і Володаря, якого і всій його славі супроводжують численні ангельські хори, перед яким на одне тільки його слово постають усі народи в усіх поколіннях. 

Господь не є вже тим пастухом, що стає один проти хижих вовків, захищаючи стадо, та нехтуючи небезпекою йде в темінь ночі, щоб відшукати загублену вівцю. Бог в час суду не буде вже тим милосердним і люблячим батьком, він буде перш за все справедливим і рішучим суддею, який без сумнівів й жалю розділить праведників і грішників, одних ощасливлюючи життям вічним, а других засуджуючи на вічну муку. Та пророкуючи про час останього суду, Господь Ісус не намагався налякати ні юдеїв, які слухали Його, ані нас з вами. Єдине чого Він хотів - це вказати людству шлях до спасіння. Шлях, який полягає в служінні Богу-Творцю. Не через одне покоління і приношення жертв, як це було у випадку з ідолами поган. Правдиве служіння для Ісуса Христа - це служіння Небесному Отцеві в “дусі і правді”. Це дотримання закону любові до Бога і ближнього, заповіді, яку Спаситель вважав найвищим християнським законом. При цьому він не тільки говорив про потребу любові, він ототожнив любов до Бога і ближнього, кажучи: “Коли хто каже: я люблю Бога і ненавидить брата свого, той неправдомовець. Бо хто не любить брата свого, якого бачить, той не може любити Бога, якого не бачить” (Йо. 4,20). Ба, навіть більше, Спаситель мовить, що наше ставлення один до одного є нашим ставленням до Бога. Ненавидячи, ображаючи, кривдячи один одного ми приносимо зло не комусь іншому, а самому Богові. “Істинно кажу вам: усе, що ви зробили одному з Моїх братів найменших, - ви Мені зробили… Те, чого ви не зробили одному з Моїх братів найменших, - Мені також ви того не зробили” Це головний і основний закон Життя Євангельського”. Гірка доля осуду Небесного Судді чекає, можливо, й не одного з нас. Так у чому помилка тих людей, чому впаде на них страшний засуд? У чому була помилка юдеїв, коли вони не прийняли Месії, коли плювали й насміхалися з Нього; з побитого, розп'ятого? Вони відкидали навіть найменше припущення, що цей зневажений, покинутий всіма галилеянин може бути Сином Бога Живого, може бути самим Богом. В їхній уяві Спасителем Ізраїля міг бути тільки могутній і сильний полководець. Їхнім Богом міг бути тільки всесильний і всемогутній Бог, Той, який вивів народ юдейський з Єгипту, Той, який провадив їх впродовж віків, даючи силу проти ворогів в землі Обітованній; а цей - хіба може бути Богом чи Його Сином? 

Ось де помилка народу Ізраїля, ось де помилка багатьох із нас. Ми не хочемо покірного Бога, ми краще приймемо золотого тельця, ніж будемо бачити відображення Бога в кожному ближньому. Повернімось ще раз до пророцтва Страшного Суду. На нього будуть покликані всі народи: погани і християни, і нікому Він не скаже, що карає за те, що вони не почитали Його як правдивого Бога. Єдина найвища Його вимога - це любов, прощення і милосердя. І, можливо, нам здасться жорстоким вирок цього суду, але це єдина можливість відновити для всіх таку жаданну у цьому світі справедливість.