Житомирсько-Поліська Єпархія

Церква Христова продовжує готувати нас до Великого Посту, пропонуючи для роздумів притчу про блудного сина. Це одна з сімнадцяти притч, що містяться в Євангелії від Луки. Притча "про блудного сина" напевно найвідоміша і найулюбленіша з усіх притч Спасителя. Її називають "перлиною в короні Євангельських притч". Вона безсумнівно належить до золотої скарбниці людської мудрості.З хвилини, коли Господь Ісус вперше розповів її своїм слухачам, вона стала взірцем навернення та прикладом безмежного милосердя і любові Небесного Отця до розкаяного грішника. І протягом майже 2000 років вона так і не втратила своєї актуальності.

Ми, за рідкісним винятком, є тими блудними синами, які постійно втікають від доброго і щедрого батьківського дому, і , вириваючись з під родинної опіки, спішать у пошуках примарного щастя, десь там на стороні. І що ж стається з нами далі? А далі ми можемо перечитати свою життєву історію в цих словах Ісусової притчі.

В ній бачимо людей двох типів, а поряд із ними переповненого любовю батька Бачимо не тільки сина - гульвісу, а й сина, який усе своє життя провів у послусі і праці. Молодшому синові набридло виконувати стримуючі правила батьківського дому. Він вважав, що його свобода обмежена. Батьківські любов і турбота щодо нього не були належно оцінені, і він вирішив іти за нахилами власного серця!

Цей юнак не визнає жодних зобовязань щодо батька і не виражає йому вдячності, натомість заявляє про своє синівське право на частину батьківського майна. Спадщину, яка залишилася б йому після смерті батька, він бажає одержати вже тепер. Не дбаючи про майбутнє, він прагне насолод сьогодні.

Одержавши свою спадщину, син іде "до долекого краю", подалі від батьківського дому. Маючи багато грошей і свободу робити, що заманеться, він тішиться, що здійснилися бажання його серця. Тепер ніхто не скаже йому: не роби цього, це пошкодить тобі, або: чини так, бо це правильно. Розбещені друзі допомагають йому опускатися дедалі глибше - на дно гріха, і він "розтратив своє майно, живучи розпусно" У країні настає великий голод, і юнак починає бідувати; він пристає до одного з громадян тієї землі, а той посилає його на свої поля пасти свиней. Для єврея це було одним з найбільш принизливих, ганебних занять. Юнак, що хвалився своєю свободою, тепер стає рабом. Блиск та принади, що так вабили його, зникли, і він відчуває весь тягар своїх кайданів. Сидячи на землі в спустошеній і виснаженій голодом країні, без жодних друзів поруч, крім свиней, він був би радий насититися стручками, що їли ці тварини. Перебуваючи в такому жалюгідному стані, блудний син "опямятався". Оманливі пута, котрими сатана полонив його, були розірвані. Він побачив, що його страждання були результатом власної нерозсудливості, і сказав: "Скільки наймитів мого батька мають у надлишку хлібі, а я тут гину з голоду. Встану, піду до свого батька". До цього нещасного приходить надія через спогади про батьківську любов. Саме ця любов вабила його до дому. Ця молода людина залишає стада свиней, стручки і звертає свій погляд додому. Тремтячи від слабості, виснажений голодом, він, однак, наполегливо і нетерпляче прямує додому. Йому нема чим прикрити своє лахміття, але нещастя перемогло гордість, і він поспішає проситися в наймити там, де колись був сином. Як мало думав цей веселий, безтурботній юнак, виходячи тоді за воротоа батьківського дому, про біль і смуток, які залишив і серці батька. Коли він танцював та бенкетував зі своїми розпусними друзями, як мало думав про ту тінь, що впала на його дім. І тепер, утомившись, перемагаючи біль у ногах, він продовжує йти додому, не знаючи, що хтось виглядає його повернення. Але "коли він був ще далеко", батько розпізнав його постать. Любов має гострий зір. Навіть роки гріха, спотворивши його зовнішність, не перешкодили батькові впізнати сина. Він "змилосердився; побігши, кинувся йому на шию", , довго тримаючи його в палких ніжних обіймах. Батько знімає зі своїх плечей широку дорогу мантію і вкриває нею виснажене тіло сина; а юнак, ридаючи, вимовляє слова покаяння: "Отче, я згрішив перед небом і перед тобою і вже не гідний зватися твоїм сином". Батько пригортає його до себе і веде додому. Йому не надається жодної можливості проситися в наймити. Він - син, котрий буде вшанований усім найкращим, що може собі дозволити цей дім, і котрого будуть поважати, завжди готові служити йому слуги та служниці. Та те що бачить старший син, повернувшись з поля наповнює його серце заздрістю і злобою. Цей старший брат не поділяв тривоги свого батька і не виглядав загубленого. Тому не поділяє радості батька з приводу повернення заблудного. Звуки веселощів не викликають жодної радості в його серці. Він розпитує слугу про причину забави, і відповідь збуджує в ньому ревнощі. Він не ввійде привітати свого заблудного брата. Виявлену братові прихильність він вважає особистою образою. Коли вийшов батько і почав його умовляти, тоді виявилися гордість та злостивість його характеру. Старший син говорить про власне життя в батьківському домі як про рутинну безоплатну службу, а потім із гнівом змальовує контрастну картину прихильності, виявленої до сина, який щойно повернувся. Він дає зрозуміти, що його служба була швидше роботою слуги, ніж сина. Він не відчував постійної радості в присутності батька, натомість думав про накопичення прибутку, який приносило його обачне життя. Його слова свідчать, що саме заради цього він стримувався від гріховних задоволень. А тепер, якщо його брат має одержувати від батька дари, старший син вважає, що з ним повелися несправедливо. Він заздрить братові через виявлену до нього прихильність. Стає зрозумілим: якби він був на місці батька, то не прийняв би заблудного. Він навіть не визнає його за брата, а холодно говорить про нього: "Син твій" Чи усвідомив старший брат свій злобний, невдячний дух? Чи зміг зрозуміти, що його брат і згрішив, однак залишається його братом? Чи покаявся старший брат у своїх ревнощах? Про це Христос не говорить. Оскільки дія притчі все ще триває, він залишає своїм слухачам можливість самим визначити, яким має бути кінець. І ось тепер, стоячи на порозі Великого посту пригляньмося, чи не розтратили ми ще своє багатство, той скарб, який дав нам Господь для нашого земного перебування. А якщо так, то будьмо готові кожної хвилини упасти наколіна і почати благати: Господи, согрішив я проти Тебе. Недостойний я вже більше зватися Твоїм сином та не суди мене по справедливості а суди мене по милосердю своєму. Візьми мене хоч за одного зі своїх наймитів. Не втрачаймо надії у своїх гріхах на Божу доброту і милосердя. "Бо Син Чоловічий прийшов спасти те, що загинуло". ( Матвія 18:11 )Протоієрей Василь Копиняк, настоятель Свято-Михаїлівської парафії села Печанівка