Житомирсько-Поліська Єпархія

Ось цей поставлений для падіння й підняття багатьох в Ізраїлі...

                                                                                               (Лк. 2, 35)

Сьогодні Христова Церква святкує одне з найбільших свят у літургійному році — Стрітення Господнє. Стрітення - це зустріч Бога зі своїм народом, зі своєю людиною. Зустріч між старим і новим заповітом.  Згідно з нашою традицією, воно завершує весь цикл Різдвяних свят, звичаїв і традицій.

  Це свято пов'язане з однією подією, яка сталася в Єрусалимському храмі на сороковий день після Різдва Христового і яку описав євангелист Лука.

  У торжестві Стрітення Господнього -  зустріч Спасителя із праведними людьми. Ми згадуємо про особливість цієї зустрічі - вона сповнена великою радістю.

  Найперше, що вона була очікуваною, як зі сторони Бога, так зі сторони людей. Це показує, що ця зустріч була виконанням обітниці і водночас була дуже бажаною.

  Нині церква ставить перед наші очі Пречисту Діву Марію, яка тримає на руках нашу надію, світло нашої втіхи - нашого Визволителя і Спасителя. Вона є справжнім світильником, який сяє у Храмі. Вона прийняла повноту Божих Дарів, ставши матір'ю живого Бога.

  Народжений від Діви, як людина, Ісус сорокаденним немовлям приноситься до Єрусалимського Храму, для виконання закону, хоч є безначальний по-божеству. Він є сонцем правди що просвічує усе, як людина що приноситься до храму, щоб бути "представленим" .

  Подія Стрітення Господнього, як і свято Пасхи, пов'язана зі згадкою про звільнення Ізраїля з Єгипетської неволі. Остання кара Єгипетська, знищення всіх первістків, минула будинки Ізраїльтян. З того часу Обраний Богом народ мав присвячувати кожного первістка на служіння Господеві. Саме це і відбулося, коли Йосиф із Марією принесли свого первістка до Єрусалимського храму.

  Як і всі малюки, свого часу Ісус Христос мав пройти ряд обрядових дій.

Традиція церкви передає нам певне покликання, особливе завдання, яке у своєму житті отримав Богоприємець Симеон. Кажуть, що він був одним з сімдесяти перекладачів священних книг з єврейської мови на грецьку. І ось Симеон приймає на свої руки Спасителя, побачивши зміст Священного Писання - побачив того, кого він намагався зрозуміти і перекласти як сенс Божого Одкровення, Божої істини шукаючи відповідних слів в іншій мові.

Праведний Симеон, десятками років вслухаючись у тишу та молитву Храму, був готовий побачити велич Бога у малій дитині, відчути всю могутність Цього Єдинородного Сина.

Бог наш великий, незмінний, вічний. Він же і став людиною - спочатку малою, потім стражденною і лише потім прославленою.

Симеон і Анна дають нам урок терпіння. Десятиліттями вони перебували у Єрусалимському Храмі очікуючи обітцяного Богом Спасителя.

Вдивлялися в кожну дитину: Чи не цього часу Господь пошле спасіння народові своєму.

Минали роки слабшали руки, ноги, очі - а обітниця не здійснювалася. Проте віра Симеона і Анни не слабшала, а надія не згасала.

Сьогодні старець Симеон, тримаючи на своїх руках світло народів не боїться померти, тому

що бачить, той, на кого він чекав, прийшов - бачить світло спасіння та втіху народів.

Ми сьогодні освячуємо свічки. Це давній звичай - освячувати Стрітенську свічку і запалювати її в момент, коли переживаємо страх, коли потребуємо світла Божої присутності й того відчуття, що він мене ніколи не покине в моїй мандрівці до Нього.

Серед темряви війни і безнадійності ми здатні світити Божим добром, виявити і зустріти присутнього в ньому живого Бога, а тоді сяяти з ним і віддавати його із себе - жити Стрітенем, силою Божого світла в нашому серці.

Україна зустрічає світло своєї потіхи. До нас приходить Господь, якого несе на руках Марія.

А ми будьмо подібними до Старця Симеона і пророчиці Анни. Приймімо це світло