Житомирсько-Поліська Єпархія

Неділя перша після Пасхи носить назву Антипасхи, що з грецької значить «замість Пасхи», так як в цей день вперше повторюється згадка про Христове воскресіння. Цей день несе в собі величне світло Пасхи Христової, це перший воскресний день, в який відновлюється святкування Великого дня Господнього. Крім цього сьогоднішня неділя носить назву ще й «Фоминої», тому що в цей день згадується явлення Господа нашого Ісуса Христа на восьмий день після Свого воскресіння учням і переконання апостола Фоми у воскресінні.

Святі апостоли не всі, і не одразу, повірили в те, що Христос воскрес із мертвих. Останнім із них повірив у це апостол Фома. Всі апостоли були свідками чудес воскресіння, які чинив Господь. Вони бачили воскресіння сина Наїнської вдови, дочки Іаіра, чотириденного Лазаря. Вони бачили і вірили в те, що це чинить Господь. Але повірити в те, що померлий може воскреснути своєю силою було для них надзвичайно важко. Багатьом людям і в наш час важко повірити в це. Їм легше повірити видумці фарисеїв, що учні вночі прийшли і викрали тіло померлого Ісуса.

Коли Господь вперше з’явився Своїм учням в день Свого воскресіння, то, за Промислом Божим, з ними не було Фоми. Коли ж Фома повернувся, то апостоли, сповіщаючи велику радість, почали розповідати йому про воскреслого Господа, але Фомі ці слова здалися вигадкою. Він не міг повірити, що Христос воскрес і з’явився їм тут, у домі, та ще й при закритих дверях. Це здивування призвело до того, що він сказав: «Якщо не побачу на руках Його рани від цвяхів і не вкладу пальця мого в рани від цвяхів, і не вкладу руки моєї в ребра Його, не повірю» (Ін. 20: 25).

Коли ж Господу, через вісім днів після цього, знову було вгодно з’явитися Своїм учням, то на цей раз з ними був вже і Фома. Господь знову прийшов до них, коли двері дому були замкнені і привітав їх, сказавши: «Мир вам». Тоді Спаситель говорить до Фоми: «Подай палець твій сюди і подивись на рани мої; подай руку твою і вклади в ребра Мої, і не будь невірним, але вірним» (Ін. 20: 27). Посоромлений Фома в трепеті не знав, що йому робити. Його душа, яка так бажала переконатися в істині Христового воскресіння раптово отримала ще більше. Сам Господь тепер звертається до нього, неначе викриваючи його: «Не будь невірним, але вірним» (Ін. 20: 27). І ось в душі і серці його зникає будь-який сумнів і він переповнюється такою радістю, що викликує: «Господь мій і Бог мій!» (Ін. 20: 28).

Ми з вами знаємо із Священного Писання, що це не перше визнання Ісуса Христа Господом і Богом. Згадаймо хоча б сповідання Нафанаїла. Господь, після хрещення Свого, вступаючи на хресний шлях, зустрічає Нафанаїла і перед всіма визнає його людиною чесною і віруючою, кажучи: «Ось воістину ізраїльтянин, у якому нема лукавства» (Ін. 1: 47). Нафанаїл, впізнавши у Ісусі Господа і Спасителя, вигукує: «Ти ‒ Син Божий, Ти ‒ Цар Ізраїлів» (Ін. 1: 49). Це було перше визнання.

Друге свідчення було сказане майже через три роки. Господь, проповідуючи і творячи чудеса, поступово відкривав Свою істинну природу перед учнями. І поступове зростання свідомості апостолів знаходить вираження аж перед смертю Христовою в свідчення апостола Петра: «Ти Христос, Син Бога Живого».

Третє сповідування було сказане апостолом Фомою через своє невір’я, але це невір’я стало для нього спасінням. Адже це невір’я виходило не від жорстокого серця, яке твердо не хотіло вірити у воскресіння Господа, а від гарячого серця, яке хотіло бути впевненим у тому чуді, на яке чекали всі апостоли. Апостол Фома належав до глибокомислячих людей, а не до людей легковажних, тому і хотів пересвідчитись в цьому, побачити це на власні очі. Святитель Кирило Олександрійський говорить: «Спаситель, удостоївши Фому споглядання Свого пречистого тіла, укріпив його переконання в тому, що Він дійсно воскрес, через нього укріпив у всіх майбутніх поколіннях віру, яка відкидала всі припущення про видіння учнями безплотного духа і стверджувала, що Сам Христос явився у плоті».

Тому невір’я Фоми Свята Церква називає «добрим невір’ям». Господь говорить Фомі: «Ти повірив, тому що побачив Мене; блаженні ті, що не бачили й увірували» (Ін. 20: 29). Ось, дорогі браття і сестри, найбільша похвала вірі. Адже наше спасіння залежить від віри. Сам Ісус Христос сказав: «Хто увірує і охреститься, буде спасенний, а хто не увірує, буде осуджений» (Мк. 16: 16). Як бачимо, Сам Господь дає вказівку на те, що найпотрібніше для нашого спасіння. Тобто говорячи іншими словами: Хочеш спастися ‒ віруй. Віра – це наша вірність Богові.

«Основа віри, ‒ навчає преподобний Макарій Великий, ‒ духовна убогість і безсмертна любов до Бога». Щоб бути вірним Богові, не достатньо просто вірити в Його існування, і називати себе через це віруючим. «Ти віруєш, що Бог єдиний: добре робиш; тай біси вірують і тремтять» (1 Як. 2: 19), ‒ каже святий апостол Яків. А преподобний Марк Подвижник говорить: «Віра полягає не лише в тому, щоб охреститися в ім’я Христове, але, щоб і заповіді Його виконувати», а преподобний Єфрем Сирін додає: «Твердість нашої віри виявляється не тоді, коли нам служать і ми слухаємо слова похвали, а тоді, коли переносимо страждання». Тільки чиста душа може бути наповнена щирою і чистою вірою, тільки така душа може бути вірною Богові. Святий апостол Яків говорить: «Віра без добрих діл мертва» (1 Як. 2: 20). «Віра, яка не має добрих діл, ‒ продовжує думку преподобний Симеон Новий Богослов, не має Бога, Який животворить її, і є мертвою, так як не стяжає того, про що говорить Христос: хто любить Мене, той слово Моє збереже; і Я і Отець Мій «прийдемо до Нього і оселю сотворимо у Нього» (Ін. 14: 23), щоб воскресити із мертвих душу відвіданням Своїм і оновити того, хто сподобився стяжати це. Ось чому мертва така віра, мертві ті, хто мають її без добрих діл».

Дорогі браття і сестри! Кожен із нас прагне наслідувати спасіння і досягнути вічного блаженства. Немає, мабуть, жодної людини, яка б не бажала цього, адже ми всі для того і народжуємось. Але не всі роблять все можливе для того, щоб заслужити у Бога вічні блага. Для того, щоб зігрітися, нам не важливо знати як світить сонце, ‒ потрібно знаходитись під його благодатними променями. Подібно і в духовному житті, не потрібно шукати відповіді на питання: звідкіля Бог? І: чи дійсно Він є? Потрібно щиро і твердо вірити в Нього, виконувати Його заповіді і своїм благочестивим життям наближатися до Нього. Тільки благочестиве життя і добрі справи можуть прихилити до нас любов і правду Його. Тому слід пам’ятати слова святителя Іоана Золотоуста: «Немає користі від здорової віри при розбещеному житті».

Підготував проповідь митрофорний протоієрей Павло Гуцалюк, благочинний Андрушівського округу.