Житомирсько-Поліська Єпархія

    

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Возлюблені у Христі брати і сестри!

Неділя Митаря та фарисея розпочинає готувати усіх нас до початку Великого Посту. Своїми сумними піснеспівами та євангельськими читаннями пробуджує нас побачити та усвідомити власну гріховність та принести гідний плід покаяння й посту.

Вже від сьогодні ми чуємо у церкві сумні слова пісні: «Покаяння відкрий мені двері  , Життєдавче!», котрі взивають до Бога про наше із вами прощення та помилування. А євангельські читання навчають нас і самої молитви, показуючи, якою вона має бути.

В сьогоднішньому євангельському читанні ми чули причту Господа нашого Ісуса Христа про митаря та фарисея. «Два чоловіки увійшли в храм молитись: один був фарисей, а другий – митар» (Лк. 18:10), – такими словами розпочинає Господь Свою притчу. І тут немає нічого дивного: бо у храм зайшли помолитися ці два чоловіки, котрі прагнули вилити своє серце й душу перед Господом, так, як і ми із вами. І нічого б не було тут такого дивного та незрозумілого, якби Господь не відкрив усім нам, якими помислами й бажаннями наповнювалися їхні серця. Перед нами стоїть митар: його щира, сповнена смирення та покаяння, молитва така мила Богові. І фарисей: повний гордості та пихатості, його молитва сповнена погорди та зневаження інших. І вона – зовсім не до вподоби Господеві, бо тягне за собою не оправдання та помилування, а осудження та відкинення Богом.

Тож, гляньмо на них пильніше, щоби зрозуміти сенс і характер їхньої молитви, їхній духовний стан, й усвідомити чого нам слід остерігатися, а з чого брати приклад.

Першу згадку про секту фарисеїв ми знаходимо у другій половині ІІ століття до Різдва Христового. Вони завжди виступали як релігійна партія, котра мала великий вплив на народ. Відсторонені від світської влади фарисеї взяли на себе функцію духовних вождів, і всі свої зусилля направляли на досягнення реальної духовної влади. До приходу Ісуса Христа ця секта була наймасштабнішою, з дуже впливовим вождями, котрі виконували кожну букву Закону Мойсея, оминаючи внутрішній смисл заповідей. Вони наскільки розвинули ідею своєї святості, що перестали жити згідно Закону, і в результаті перетворилися на лицемірів, користолюбців, егоїстів. Саме за це їх картав та викривав Ісус, бо вони напоказ виставляли свої подвиги: молитву, милостиню й добрі діла.

Митарі – збирачі податків для римських окупантів. Для збору податків римляни будували окремі будинки, а митарі це право збирати податок купляли за гроші один в одного. Їх ніхто не поважав і не любив, бо вони різними способами вибивали податки для Риму у своїх земляків, маючи з цього дохід і для себе. Крадіжки, обман, здирство, насилля супроводжувало їхню працю. Їх ненавиділи усі, а саме поняття «митар» прирівнювалося до «грішника» й «поганина».

І саме один із таких митарів заходить у Храм, щоби помолитися. Він не входить всередину, а стає біля входу. Страждання його душі зігнули його, не дозволяючи підняти свої очі увись. Б’ючи себе у груди, він промовляє тільки п’ять слів: «Боже, змилуйся наді мною грішним!» (Лк. 18:13).

Та й фарисеї входить до цього храму, щоби також помолитися. Він, доки йшов до храму, роздав багато милостині. Перед ним йшов слуга, голосно вигукуючи й запрошуючи охочих, особисто, з рук найповажнішого чоловіка отримати милостиню. Зовнішній вигляд, постава, мова – все свідчило про його святість. Він два рази в неділю постив, жертвував у храм десяту частину свого майна. І тут при вході бачить митаря. І в душі у цього фарисея з’являється відраза до цього чоловіка. А так, як юдеї не дозволяли митарям входити до Храму, він стає перед ним, щоби показати себе за приклад усім людям, котрі перебували у Храмі. Так, зазвичай, показує себе гордість.

На обличчі митаря був смуток та печаль, а обличчя фарисея випромінювало самозадоволення. Та й молитва фарисея була набагато довша, аніж молитва митаря. В своїй молитві він дякував Богові за те, що не став таким, як інші люди – грішники, підкреслюючи свої чесноти та добрі діла, засуджуючи митаря, й інших, грабіжників, неправедних, перелюбців. Та з почуттям виконаного обов’язку вийшов із Храму, ставши прикладом для народу. Але чи добрим прикладом? І тут Господь показує Своє відношення до молитви митаря та фарисея: фарисей відходить осуджений, а митар – виправданий. Усвідомлення своєї гріховності потрясло серце митаря, а засліплений гордістю фарисей не може побачити своїх недоліків, яких у нього так багато. Та й у своїй молитві він вказує, ніби натякає Богові на свою святість та праведність, що він не такий, як інші люди: грабіжники, неправедні, перелюбці. І отримує від Господа не похвалу, а осудження. Дорогі у Христі брати та сестри, перед нами лежить дві дороги: ми або підемо дорогою фарисея до власного спокою, зовнішньої величі, до всього того, чого так прагне гордість та пихатість; або підемо слідами митаря з його щирою та смиренною молитвою, сповненого покаяння серцем, з пробудженою совістю, котра опускає очі додолу, б’ючись в груди, просячи про покаяння та милосердя.

Ця перша дорога – це дорога земного добробуту – дорога, котра приведе до погибелі; друга – це гірка та темна стежка, котра приведе нас до джерела світла та правди. Оминаймо цю першу дорогу, котра веде нас до фарисейської гордості та пихатості, робить нас сліпими й провадить до погибелі. Бо тільки сліпий не бачить шляху й спотикається. А сліпота наша у тому, що всі ми вважаємо себе зрячими. Ми все добре бачимо, добре розуміємо, добре можемо порадити, а ще краще повчити. От тільки одного, що ми не можемо побачити – це своєї гріховності. Фарисейство – це наш найбільший гріх, котрий відкидає нас не тільки від Бога, але й від свого ближнього. Стараймося, залишити свою гордість й прийти з митаревим смирення до Христа, бо тільки в Ньому ми віднайдемо справжнє щастя, радість та добро.

Ієрей Володимир Чмуда, настоятель Свято-Покровської парафії села Базар